— Дозвольте й мені, як жовнірові, сказати просте слово, — звертається генерал до публіки.

Тиша, хоч маком сій.

— Трудами й кровю найкращих синів і доньок України повстала вона, наша дорога Батьківщина, до радісного, вільного життя, як рівний з рівними в родині народів світу. І ось тут ви бачите частину цих героїв нашої гордости… Слава їм!..

Гучні оклики „Слава” затрясли стінами театру.

Генерал казав далі:

— Були серед нас і Юди, тхорі, шакали, що задля своїх нікчемних, мерзенних користей продавали за „серебренники” святі ідеали. Ганьба вічна їм!..

— Ганьба! — реве саля.

— А мусимо згадати ще й тих, що не дочекалися цієї радісної хвилини: бачити свою Батьківщину вільною й незалежною… По їхніх кістках ми дійшли до волі… їхньою кровю окуплено свободу… Вічна память упалим у боротьбі за волю України!..

Генерал став „струнко”. За ним підвелася й уся публіка, і в театрі залунав урочистий сумний спів „Вічная память”.