Воля (часопис)/1920/4/«Злоба» дня
| Воля. Том 4 «Злоба» дня (А. В.) |
Північно-Чорноморська Спілка ▶ |
|
|
А. В. |
Недавно один анґлійський журналіст росказував мені таку сценку з натури. В фойє театру дама розповідає кавалерові про те, що вона недавно була на українському концерті Капелі і що пісня українська їй дуже до серця припала. Кавалер здивовано запитав:
— А що ж то за Українці?
— А це, знаєте, Французам і Белґійцям прийшла в голову ідея орґанізувати мішаний хор для студіювання ріжних славянських пісень. І дуже гарно вийшло у них!
Я б не повірив цій історії, коли б не прочитав в дописі нашого кореспондента, що видатний анґлійський політик змішав Україну з музичним інструментом.
Хто виною цьому, що після майже двох років праці найбільш могутня зараз, найбільш культурна країна світу майже не знає про наше істнування!
Ті, кого ми посилали інформувати анґлійське громадянство про наші справи, скажуть напевне, що винні всілякі „незалежні обставини“: протиукраїнська аґітація Росіян, консерватізм анґлійської псіхики, наші попередні звязки з центральними державами, тяжка стратеґична ситуація на Україні і т. д.; і т. п.
В цьому буде деяка доля правди; але тілько частина. Ми послали інформувати Анґлію людей, котрі не знали не то, що анґлійської культури, анґлійської псіхики, не уміли підійти до Анґлійця. Ми послали людей, що навіть про Україну дуже мало знали. Зі складу делєґації не було ні одної людини, котра мала б хоч найменше поняття про історію України за остатніх 15—20 літ. Анальфебетизм голови місії, лікаря Стаховського, кандидата і приятеля члена Директорії Макаренко, доходив до гомеричних границь. В остатні часи справа стояла не краще. Для нового голови, адвоката А. Марголіна, його жидівська справа була далеко більше відома і цікава, ніж українська. А в самім складі місії зовсім не було Українців з Наддніпрянщини. На роботу місії витрачені були за 1½ року величезні кошти. А члени місії не зуміли завязати звязків не то в дипльоматичних, а навіть в журналістичних сферах. Большевики в 2—3 тиждні більше зробили, ніж наша публіка за 1½ року.
Зараз анґлійське громадянство стоїть перед новою хвилею зацікавлення Україною, другою після приїзду до Льондону Укр. Р. Капелі.
Досить впливова і поінформована „Sunday Times“ говорить, що „події в Росії викликують зміну в анґлійській закордонній політиці. Часопись гадає, що є частина Росії, яку Анґлія може врятувати для ладу і демократії на користь всієї Росії. Цією частиною є Україна, де під провідництвом Анґлії швидко можна встановити лад. Коли престіж Анґлії у Київі буде первенствуючим, то можна буде впливати стримуюче на імперіалістичні течії, яких хотіло би притримуватись правительство, яке повстане в Москві після упадку рад.“
Але це не перша ластівка. Плян поділити сфери впливу на терені колишньої Росії так, щоби Україна і Кавказ підлягали впливу Анґлії, мав і ранійш ще чимало великих прихильників серед анґлійської дипльоматії. Попікшись на Денікінові, Анґлійці дуже обережно ставляться тепер і до Вранґеля. Скептіцізм їх опірається не тілько на фактичні данні про нікчемність боєздатних сил Вранґеля, про реакційний склад його оточення. Ще більшу підтримку знаходить він в дуже скептичному відношенню до „реформи“ Вранґеля козаків та українських селян. І ті і другі готові привітати кримського диктатора. Але при умові, що б він, після увільненя їх терена від большевицької навали, і сам йшов геть хоч до Москви. Анґлійська військова розвідка, перша в світі, після денікінського fiasco научилась добре розбиратись в настроях селянства.
З України пливуть чутки, що загартоване в партізанських боях наше військо, обережно, але спокійно і упевнено йде вперед на південь. Разом з тим оп'янівший від перших перемог Вранґель розсилає дипльоматичні ноти про те, що він знати не хоче ніякого українського уряду — буквальне повторення помилки Денікіна. Коли б українському військові удалось з боєм пройти до берегів Чорного моря і обпертись крилами на Дніпро і Дністер, воно de facto знов зустрілось би з старим добровольчеським ворогом України. І наша зараз Мекка — Одеса моглаб стати могилою для української справи взагалі. Після такої катастрофи прийшлось би надовго „отложить попеченіе“ про національну самостійність і починати з азів: бо народ сам голіруч, та ще й без інтеліґенції, навряд чи скоро дійде до пуття. Завдання нашої дипльоматії, завдання дня використувати яко мога більш уміло нове більш серьозне зацікавлення до нашої справи Анґлії, її скептицизм до справи Вранґеля. А завдання нашої стратеґії зробити собі з Мекки дійсно тепле гніздо на зиму, а не мишоловку, як вторік було з Камянцем. І з цього погляду ніколи не варто забувати й про те, що в таких ситуаціях стратеґичний союз, а не прінціпіально-політичний, не тілько допускається національними інтересами, а і підсказується ними, союз хоч з чортом, хоч з його бабушкою, тілько би протриматись цю зиму і на весні зі зброєю в руках почати знов будування держави. Такий крок можливий тілько з Херсонщини, і тілько на Херсонщині, при умові збройної, військової і економичної підтримки і з моря і з суші. На цій дорозі є деякі надії, що і інтереси аліянтів удалось би на деякий час примирити на користь України.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|