|
ІЗ ЕРІННИ ЛЕСБІЙКИ
ОБРАЗ ДІВЧИНИ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ПРОМЕТЕЄВІ
Візьми, Прометею ласкавий,
Що гарнії рученьки тут змалювали,
На знак, що й смертельні, не раз
В штуці тобі дорівняли.
Принаймні тота, що так вірно
Дівочії риси вдала, —
Якби була голос іще додала їй,
То Агатархіда була б тут ціла.
|
ВЧАСНА СМЕРТЬ
Стовпи, й мої гарні сирени,
І ти, жалісливая урно,
Що вбогі останки хорониш
Гниючого попелу тут.
Скажіть тим, що гріб мій минають,
Чи се мої співгорожани,
Чи гості з далекого краю,
Що з гробу їх поздоровляю.
Була я щойно наречена,
І тут мене вкрила могила;
Бавкідою звав, мене тато,
Й була я над все йому мила.
А був він з високого роду.
Ще й то не забудьте сказати,
Що напис на мойому гробі,
Який прошу вас прочитати,
Подруга забав молодечих,
Що вчасно письмо полюбила,
Моя наймиліша, єдина
Ерінна для мене зложила.
|
НАПИС НА ГРОБІ БАВКІДИ
Я гріб Бавкіди, що як наречена вмерла,
Ти, що минаєш стовп отсей, багато
Сльозами вмитий, кликни вниз до Ада:
«О завидющий ти, підземний княже!»
Та придивившися тим гарним буквам,
Ти знатимеш, яке важкеє горе
Бавкіду в ранній юності скосило, —
Та ні, сього не знатиме ніхто.
Ті самі факлі, що світили їй
До Гімену пісень, ті тестеві її
На те здалися, щоб під її тілом
Костер той похоронний підпалити.
І мусив ти, веселий Гіменею,
Приємні звуки шлюбної музики
На похоронний марш, пісень весільних галас
На похороннії ридання відмінити.
|
Обік Сапфони Мітіленайки кладе пізніша грецька традиція ще ряд визначних поеток, що цвіли «на зорі грецької лірики» в VI і V віках перед Хр<истом>, як ось Миртіду Бойотійку, Корінну з Танагри, Праксіллу з Сікіона, що вславилася піснями про вино та пиття вина, Телезіллу з Аргоса, що вславилася геройським подвигом у війні, та Ерінну, буцімто сучасницю й подругу Сапфони, що прожила лише 18 літ в услугах матері, зайнята головно пряденням, та вславилася головно поемкою «Куделя», яка, не вважаючи на свій малий розмір (300 гекзаметрів), може гідно стати обік великих креацій Гомера. Новіші досліди показують, що вона жила пізніше, десь у IV віці пер<ед> Хр<истом>, але з того ще не виходить, як читаємо у В. Хріста на ст. 159, що, «щасливо наслідуючи Сапфону, могла також дійти до слави, що колись була приятелькою лесбійської поетки». Сьому осудові можу протиставити осуд старинного, хоч і неназваного епіграматиста, який читав поему Ерінни та, мов навмисне проти німецького філолога, написав: «Оскільки тони Ерінниних пісень ліричних не сягають до висоти пісень Сапфони, остільки ті пісні епічним складом — Ерінни епіці не дорівняють». Та й справді, як могла Ерінна наслідувати Сапфону, коли та не лишила по собі ані одної епічної поеми?
Переклад трьох епіграмів Ерінни написав я д<ня> 12 червня, а увагу д<ня> 6 липня 1915 р.
|
