Як писати мемуари. Пояснення і практичні вказівки
Осип Назарук, Іван Кревецький
Відень: Видання Уряду Преси й Пропаґанди Західньої УНР, 1921
Обкладинка
 

ЯК ПИСАТИ МЕМУАРИ

ПОЯСНЕННЯ І ПРАКТИЧНІ ВКАЗІВКИ


подали

Ів. Кревецький і д-р Ос. Назарук

 

ВІДЕНЬ, 1921
Видання Уряду Преси й Пропаґанди Західньої УНР

 
Дуже трудно написати докладні мемуари, коли передтим не пишеться щоденних записок!


Мемуари як основа правдиво народньої історії.

Багато говориться і пишеться в нас про народню історію. До цеї пори одначе ні ми, ні жаден инший народ не має правдиво народньої історії. Всі дотеперішні історії це властиво історії одної кляси, а саме — пануючої: або військового слоя, або купецько-буржуазного. Історія панування монархів як представників воєнної або буржуазної кляси, історія панування оліґархій як представників купецько-буржуазної кляси, історія їх дипльоматичних міждержавних крутійств і злочинів, їх наслідків — воєн, союзів, політичних і династичних звязків і т. д.

Правда, бувають спроби представити також життя долішніх слоїв, простого народу, одначе всі ці спроби не доводять майже до нічого. Бо нема матеріялів до опису й оцінки життя, думок (світогляду) та змагань долішніх верств. Навіть ті жерела, які згадують тут і там про взриви народніх мас і причини тих взривів, походять звичайно з руки людей пануючих кляс, які дивилися на все з точки погляду інтересів своїх або своєї кляси. Супроти того все, що знаємо нині з історії про долішні слої ріжних народів, має характер дуже відірваний, порозриваний, припадковий, а передовсім сумнівний.

Що ми знаємо сьогодня про історію нищих верств нпр. Далекого і Близького Сходу: робучого Китаю, страшної Асирії і таємного Египту, малої але блискучої умом Гелляди, яка на культурнім полі сотворила безумовно все, чим так чваняться нині великі і горді народи білої раси. Що знаємо з історії нищих верств могутнього Риму, якого лєґіони доходили аж на землі України? Що ми сьогодня знаємо нпр. про життя-буття нищих жидівських верств, з яких вийшов Христос, хоч знаємо як найдокладнійше про двір Ірода, про всі його звязки, його кімнати, забави, любовниці, бо описав це як найдокладнійше жидівський ґенерал Йосиф Флявій у своїм монументальнім творі.

Знаємо дуже мало, а з того — ще менше певного.

Подібно мається річ і з історією України. Вся княжа доба хоч представлена в чудових літописях, рівних яким не має ні оден нарід в Европі (а яких, мимоходом кажучи, зовсім не знає українська інтеліґенція!), займається майже виключно справами нашої військової, духовної та торговельно-буржуазної кляси. Та це ще річ зрозуміла. Бо тільки ці верстви були тоді освічені і представляли державу, хоч основою її і тоді були широкі народні маси.

Дивніще представляється вже наша історія після княжої доби, коли на сцену виступили ширші народні маси. Сталося це не аж за козаччини, як загально думають, але вже безпосередно після задавлення нашої першої державности. Тільки тут і там з якоїсь папської буллі довідуємося, як наш нарід кріваво й основно протестував проти чужого наїзду, винищуючи до тла нпр. костели наїздників.

А історія козаччини — це просто противорічність з дійсністю! Фактом є, що тоді український нарід (вже на півтора століття перед француською революцією) підняв великий, десятками літ тріваючий, рух в імя оборони прав людини. І мимо цего майже вся історія козаччини зводиться у нас знов до історії одної воєнної кляси, або — в найкращім разі — до історії народніх відрухів проти невиносимого життя, про яке одначе знаємо лише стільки, що сам народ виспівав нам у своїх піснях. В фосфоричнім світлі цеї нашої минувшини виступає перед нами тільки червоний квіт тих часів, який виріс на ґрунті, забагненім чужими наїздниками. Коріння того крівавого квіту ми не знаємо, як слід…

Цему треба запобігти бодай тепер, у великім часі творення третьої української державности.

Ті, що так багато пустих фраз говорять про народ, повинні тепер приложити рук і праці, щоби пізнати цей народ.

Але само пізнання — байдуже для історії. Треба ще докладно списати де, що пізналося.

В тій ціли й подаємо отсі вказівки.

Одначе вже тут з натиском зазначуємо, що нарід (нація) — це народ (нищі слої) і вищі слої. І коли ми хочемо вповні знати історію України, то треба докладно зібрати матеріял про всі слої, з яких складається український нарід, а не тільки про сам народ. Дальше підчеркуємо з притиском, що вищі слої завсігди були і тепер є мозком і всіми змислами нації, її орґанізаторами, виконавцями, провідниками і представниками. Хто не доцінює значіння вищих слоїв, цей подібний до оператора, який зоперувавши мозок людині, хотівби говорити про якісь доцільні ділання цеї людини. Тимчасом без мозку, очей і т. д. ділання людського тіла, коли взагалі можливі, то будуть це тільки судороги, які ніколи не трівають довго і ніколи не кінчаться добром.

І длятого з натиском звертаємо тут увагу на потребу докладного і безсторонного описання також вищих слоїв на Україні, на що теперішні люде, захоплені фразами про народ, звичайно замикають очі, вважаючи це якимсь гріхом супроти сутого демократизму.

Цего всего не може зробити історик, який властиво дає тільки конспект (огляд) подій. Але все це можуть зробити мемуаристи (ті, що пишуть записки і спомини). Тільки мемуари можуть бути фундаментом до написання правдиво-народньої історії.

Ось плян мемуарної праці:


Від чого починати писання мемуарів.

Коли історик візьме які небудь мемуари у свої руки, то перш усього поставить собі питання: хто їх автор?

Мати як найдокладнійшу відповідь на це питання — річ дуже важна. Бо від цего залежить довіря, з яким історик ставиться до самих мемуарів.

Передовсім важно знати, хто такий автор по віку, по званню і практиці, щоби знати, в яких справах він говорить як досвідний спеціяліст, а тим самим: в яких частинах мемуари його — особливо авторитетне жерело. Бо зовсім инакша вартість мемуарів нпр. з обсягу політики фахового політика, політичного діяча, чим чоловіка, який з політикою має мало, або й зовсім нічого не має до діла, який до політики приглядався тільки з боку (нпр. як військовий, духовний, купець і т. п.). Таксамо мається річ зі всіми иншими справами: військовими, дипльоматичними, духовними, торговельними, фінансовими і т. д.

Тому кождий повинен описувати передовсім і найдокладнійше справи, які сам найкраще знає, в яких він спеціяліст. Отже: військовий — військові, урядовець — справи свого уряду (відомства), духовний — духовні, дворянин — дворянські, міщанин — міщанські, ремісник — ремісничі, селянин — селянські і т. д. Одначе для історика буде також важно знати, як відносилися представники поодиноких слоїв населення до всіх инших справ і тому мемуарист повинен описати не тільки справи, на яких спеціяльно визнається.

Дальше: дуже важно знати, чи справи, про які мова в мемуарах, автор знає безпосередно, з автопсії, чи з других рук. Бо инакша вартість мемуарів нпр. про війну й бої на фронті цего, хто сам брав у них участь, чим переповідача.

Подати відомости про себе треба як найдокладнійше, Отже: вік, місце зародження і постійного побуту, вістки про батьків і взагалі семю по батькови і матері — про виховання, освіту, заняття, становище, матеріяльні відносини і т. д. Важні передовсім оповідання про виховання в дома — хто його батьки по національности, по фаху, яке матеріальне становище їх, який дух панував в дома і т. д. А дальше — про науку в школах: початкових, середних і вищих, українських чи чужих, де, які відносини панували в них під національним та иншими оглядами, які були учителі та професори, які були відносини між учениками й учителями, як велася наука; які були студентські орґанізації, які святочні обходи, що читав у школі і поза школою (приватно) та що зробило на нього найбільше вражіння? Яке було взагалі життя студентське за часів молодости мемуариста в місцевостях — у школі, на кватирах, поза школою і т. д.

Колиж автор — самоук, то подати способи і місця, де набирав освіти. Підчеркуємо, що мемуари людей, які ніколи не були в школах, істнують у инших народів.

З покінченням шкільних студій починається звичайно фахова, професіональна діяльність. Діяльність належить описати до найменших подробиць. Яка це діяльність, де і як відбувалася, в яких умовах, з якими вислідами і т. д. — аж до хвилі, коли мемуарист почав інтересуватися публичним життям чи то як діяч чи як обсерватор. Від цеї хвилі вістки про свою особу зливаються вже з вістками про публичне життя, з властивими мемуарами, в яких тексті також треба подавати постійно замітки про себе — аж до самого кінця мемуарів.

Коротко: писання мемуарів починати від автобіоґрафії (своєї життєписі).

 
Властиві мемуари.

Приступаючи до писання властивих мемуарів про наші високо історичні часи, треба передовсім представити як найдокладнійше часи, які попередили нинішні, відколи сягає память мемуариста аж до великої війни, а особливо роки передвоєнні.

Чому?

Бо щойно тоді можна буде зрозуміти, чому прийшло те, що прийшло, та чому було так а не інакше.

Отже найперше треба подати загальну картину (образ) України, української суспільности перед 1914 роком. Треба представити її національно-культурне та суспільно-політичне становище: національну та клясову свідомість, настрої, інтереси, напрямки і т. д. — взагалі її національно-культурне та суспільно-політичне життя. Розуміється, кождий подає найдокладнійше картину (образ) того слою згл. тих кругів, до яких сам належить або серед яких жив і які знає найкраще. Коли инші слої чи круги йому зовсім невідомі, то краще не писати про них, чим писати фантазії.

Особливу увагу слід звернути на розвій національної та клясової свідомости поодиноких слоїв згл. кругів. Як вона зароджувалася, як зростала, як виявлялася — в поодиноких сімях, організаціях (громадських чи приватних, політичних, культурних чи економічних, явних чи таємних і т. д.); в поодиноких виступах (публичних чи приватних, національних, політичних, класових), устно чи друком і т. д. Описати партійних орґанізаторів і промовців! Громадські інституції (від громадських сходин і рад починаючи і на Державній Думі та Парламенті кінчаючи), товариства, кооперативи, касина, видавництва, клюби (від політичних аж до картограйських включно) і т. д. Їх діяльність, висліди цеї діяльности, головні діячі їх, аж до розмов, які там велися, забав і т. д. — все це повинно знайти своє належне місце в мемуарах тямучого мемуариста.

Після цего загального вступу кождий повинен звернути увагу передовсім на свою спеціяльність: громадський діяч і політик на справи громадсько-політичні, письменник, редактор, видавець, друкар на письменницькі та видавничі справи, кооператист на економічні, урядовець на урядові, купець і промисловець на купецькі і промислові, священик на церковні і духовні, учитель на шкільні, робітник на робітничі, ремісник на ремісничі, селянин (або той хто стоїть близько до села) на селянські і т. д. Всі инші справи, яких обєм свідчитиме про ширину погляду чи кругозору мемуариста, повинні бути представлені тільки мимоходом і як заднє тло, на котрім тим релєфніще виступлять його спеціальні інтереси.

Годі подавати тут подрібну програму писання мемуарів для всіх вичислених щойно слоїв українського громадянства, з переживань цілого їх життя. Це розширилоб непомірно обєм отсеї статті і все одно не булоб повне.

Та воно й непотрібне для цих людей, які певне не оден раз зустрічалися вже зі зразками того роду літератури коли не в себе, то в чужих та які і без того зорієнтуються легко як писати. Одну хиба вказівку слід подати з натиском для всіх мемуаристів без виїмку: писати мемуари як найдокладніще. Отже нпр. письменники, видавці чи друкарі нехай не забувають подати в своїх мемуарах висоти накладів видань, коштів продукції, число передплатників, способів кольпортажі і т. и. (з якою цікавістю читалиб ми сьогодня записки того роду наших перших друкарів Федорова і Сльозки!). Купці нехай не забувають про зразки фактур, хитання цін та причини їх, урядовці як і всі инші мемуаристи про характеристику публичної та приватної моралі і т. д.

Инша річ — широкі народні маси. На ці маси, хоч вони завсігди становили основу українського народу-нації, не звертали досі належної уваги в українській мемуарній літературі, як і взагалі на широкі народні маси — в мемуаристиці инших народів. А тим часом пізнати як найдокладніще власне ці широкі маси — річ дуже важна саме для нас і якраз сьогодня, коли масам цим прийшлося відіграти дуже важну, рішаючу просто ролю в будуванню української державности. Пізнати цю ролю, позитивну чи неґативну, пізнати історично причини такої а не иншої ролі їх нині — отсе ті рації, які наказують нам звернути нашу особливу увагу на маси в селі і в місті (фабрики і ремесла).

Село.

Описати село повинні самі селяне. Та це не виключає, щоби за опис такий взялися також неселяне, які вповні знайомі зі селом, отже: сільські учителі, священники, аґрономи, поміщики, взагалі — сільська інтеліґенція. Не тільки не виключає, а це просто обовязок її описати не тільки свої інтереси, працю і думки (що також потрібне!), але й тих, серед яких і з яких та інтеліґенція живе.

Описати менш-більш по такому плянови:

1. Топоґрафія, історія, статистика і склад села. Де і як положене? Історія села (перекази). Назви поодиноких частин села, поля, ліса і т. д. та звязані з ними історичні традиції. Скільки в селі мешканців (мущин, жінок, дітей)? Скільки душ пересічно в хаті? Скільки хазяйств, будинків? З яких частин (будинків) складається хазяйство? Який склад села по професії? Скільки хліборобів, ремісників, робітників, зарібників і т.д.? Національний склад села: скільки Українців і неУкраїнців (якої нації, скільки їх?).

2. Життя (побут): Описати життя селян від ранка до вечера і через цілий рік. Як мешкають? Описати мешкання і ціле хазяйство всіх слоїв села. Як будують хати й инші хазяйські будинки, якого матеріялу вживають, яка ціна цего матеріялу та роботи в ріжних часах? Написи на сволоках! Як харчуються: як приготовляють страви і напитки, як називають їх, як і що їдять? Як одягаються: як і з чого роблять одяг, ціни, як і коли носять його, як називають? Як працюють в полі: як управляють ріллю і з яким вислідом? Якого рільничого знаряддя вживають (назви до подробиць!), що сіють, садять? Коли прийшли до села перші рільничі і господарські машини та штучні навози? Як працюють в дома?

Описати ріжні обходи, свята (обряди) і т. п.: національні, релігійні, побутові, родинні і т. д. Так само забави.

3. Матеріяльний стан. Скільки землі в селі, скільки припадає на поодиноких хазяїв? Скільки бідноти та безземельних ? Скільки в них худоби, коней, дробу і т. д.? Скільки довгу в селі, скільки готівки?[1]

4. Змагання до піднесення добробуту. Зарібкові відносини в селі. Змагання поліпшити їх (страйки!) Які є економічні орґанізації в селі: кооперативи, рільничі кружки і т. п. Еміґрація до міст, еміґрація за границю: куди? часово чи стало? Прояви класової свідомости.

5. Відносини села до пана (поміщика). Хто є паном (поміщиком) в селі? Скільки в нього землі? Його відносини до селян і навпаки: селян до нього?

6. Село і земельне питання. Чи є в селі голод на землю? Чи наступив поділ панської і ин. землі? Коли і як? Чи земельний голод вже заспокоєний? Думки селян про земельну справу (конкретно: хто і що говорить?).

7. Село і місто. Чи і що продають селяне містови? Ціни. Що одержують від міста? Ціни. (Ярмарки описати.)

8. Культурний стан. Чи є в селі школа і яка? Число дітей і фреквенція. Хто учить? Висліди науки (грамотність у цифрах). Культурний вплив школи. Чи є в селі які просвітні й ин. організації? Які? Театральні вистави. Чи і що читає село: книжки, ґазети? Які і якого змісту? Котрих авторів найрадше?[2] Їх вплив. Чи є церква (костел) і священник? Який їх вилив? Які є релігійні сектярі? Чи є хто зі села, скільки і хто, в вищих школах? Які визначнійші одиниці вийшли зі села або з околиці? Який вплив війська та міста на село?

Звернути увагу на устну словесність: оповідання, перекази, пісні, анекдоти, приповідки і т. д. Записати по змозі мовою оповідача.

9. Національна свідомість. Для нас як Українців дуже важне: коли і як почала приходити в село національна свідомість, хто її приносив та як її приймали. (Подавати докладно імена.) Яка ця свідомість тепер? Як виявляється (Конкретно на поодиноких особах і сімях)?

10. Політичне життя. Які і коли були в селі партії політичні, родові й ин.? Як ставляться до поодиноких партій? Участь селян в самоуправі. Вибори до ріжних установ (Парляменту, Думи, Сойму, рад повітових, громадських і т. д.). Що хвилювало селян в ріжні часи? Політичні орієнтації та орґанізації.

11. Село і світова війна. Скільки людей пішло зі села на війну? До яких частин? Скільки впало? Де? Скільки було ранених? Скільки померло в шпиталях? Скільки вернуло? Скільки інвалідами? З чого живуть? Списати їх оповідання з війни.

12. Українське село під чужою владою. Відношення чужої влади (російської, австро-польської, мадярської) до українського селянства під національно-культурним і суспільно-політичним оглядом і навпаки: українського селянства до тої влади.

13. Українське село і Українська Держава. Як ставляться селяне до Української Держави? Чи дають рекрута, податки? Скільки? Як ставляться селяне до подій у краю?

14. Українське село під чужим наїздом. Як ставляться до наїздників (рос. більшевиків, Денікінців, Поляків, Румунів й ин.)?

Місто.

Відповісти на питання як під „Село“ з відпоідними змінами (торговля по націям!). Особливож:

Фабрики.

Фабрики на Україні. Які, де, як великі? Сирівці. Експорт. Описати так само докладно життя робітництва. Отже: Де хто працює? Дільниці і фабрики. Число робітників. В яких умовах відбувається праця: матеріяльних, санітарних? Яка праця? Яка плата? Робітничі орґанізації, преса, література. До якої партії належать і чому? Змагання до поліпшення матеріяльного положення. Культура. Національний склад. Національна і клясова свідомість. — Як виявляється Відношення до Української Держави.

Ремесла.

Ремесла на Україні: які, де? Наука. Фахові школи, Цехи. Назви поодиноких річей в ремеслі (термінольоґія) з їх описом до найменших подробиць. Рентовність поодиноких ремесел. Відношення одного ремесла до другого. Ціни матеріялів і роботи. Національний склад поодиноких ремесел. Національна свідомість.

(При описі робітництва і слоїв ремісничих звернути увагу на всі вказівки в уступі: Село).

Війна і революція.

Велика війна 1914–1919 pp. принесла нам не лише страшні нещастя, але і можність здобуття найвищого добра для кождого народу — можність здобуття самостійної держави.

До цеї мети попрямував також ослаблений віковою неволею в чужих ярмах український нарід на всім просторі своїх земель. Серед блеску пожеж і безнастанного гуку гармат, полями, политими кровю, засланими лавами трупів, іде він як сліпий ще велетень, колись пан Східної Европи, а тепер невольник, хоч і з розірваним ланцюхом неволі на шиї — іде похилений і в своїй основі більше інстинктом кермований, а тільки на верхах досить свідомий — іде в судорогах до далекої і високої мети, „до сонця волі золотої“, якій на імя: Самостійна Українська Держава.

Цю велику хвилю в історії української нації треба представити як найдокладніще, особливож те, що діялося в її центрах і на її окраїнах. Чому? Бо те, чого нині не здобудемо мечем, забезпечимо собі памятю боротьби, котра на віки остане тестаментом-заповітом для всеї української нації. Аж до часу, поки вона не скріпиться так, щоби вирвала з рук ворогів останній шматок нашої батьківщини.

Ті, що розуміють значіння цеї думки-ідеї, нехай оброблять в мемуарах кождий шматок української землі, не виключаючи в цей великий час також українських кольоній, як Туркестан, Зелений Клин, українських кольоній в Канаді, Зєдинених Державах П. А. і Бразилії. Цей український відгомін з далекої чужини буде для вироблення національної свідомости не менш важним, чим опис подій у Ріднім Краю. Бо ті, що живуть далеко від Рідного Краю, люблять його найглибше.

Ось приблизний плян для писання мемуарів, поданий тут не на це, щоби вязати ориґінальність мемуариста, тільки на те, щоби пригадати одну або другу рису для опису, яку він міг би при писанню забути.

Вибух війни.

1. Настрій українського населення на передодні війни.

2. Вражіння, яке зробив на українське населення вибух війни.

3. Мобілізація: а) обовязкова, б) добровільна (УСС).

4. Становище Українців: надії, маніфестації, розмови і т. д.

5. Відношення влади до Українців: ревізії, арештування, заслання, інтернування і т. п. — де, кого, за що і куди? Відношення між Українцями й иншими народами: доноси (хто і на кого робив? — подавати імена!). Населення і військо.

Окупація.

6. Відступ військ. Вражіння серед населення.

7. Втеча.

8. Ворожий наїзд на українські землі (окупація): а) перше вражіння і відношення населення, передовсім українського, до чужих військ; б) відношення чужих військ до населення, передовсім до українського.

9. Заводження нового ладу і відношення чужих цивільних влад до населення, передовсім до українського.

10. Життя під ворожим наїздом: а) національне; б) економічне. Політична еміґрація.

11. Як відбувався відворот чужих військ з українських земель?

12. Прихід своїх військ.

На війні.

З напруженою увагою слухатимуть оповідань про війну внуки і правнуки очевидців. З рівною увагою читатимуть про неї і найдальші покоління — коли матимуть що читати.

13. В запіллю. Коли і до якої прийшов частини, де вона стояла (описати місцевість і населення та його відношення), який був її склад (чисельно і по національности), чи були Українці — мужва й старшини, число, з яких місцевостей, чи національно свідомі, як це виявлялося, що говорили між собою, які взагалі були відносини в частині, національні, матеріяльні (харч, одяг, мешкання), заняття, яка старшина (по національности), характеристика старшин, їх моральна і військова вартість, важнійші випадки і т. д.

14. На фронті. Як під ч. 13, а крім того: в яких боях брав участь, описати їх, чи відзначився, чи одержав відзначення, яке, чи був ранений і т. д. Описати життя в окопах, в твердинях!

15. В шпиталі. Як під ч. 13, а крім того: як довго був у шпиталі, чи вилічився, як відносилися лікарі (по національности) до недужих, куди пішов опісля?

16. В полоні. Де, як і до кого попав у полон, куди заслано, як (піхотою, залізницею)? Як жив і що робив у полоні, які відносини були там, чи був на роботі в приватних людей, у кого, де, на яких і в яких умовах, як довго був у полоні, поворот згл. утеча з полону, чого навчився в полоні, скільки заощадив грошей, що було з ним після повороту? Описати подрібно життя полонених в таборах для полонених. І як під 13.

17. Для всіх. Подати всі відомі мемуаристови жовнярські і воєнні пісні, оповідання, анекдоти, дотепи і т. п.

18. Воєнні втікачі і виселенці (евакуовані). Хто, звідки, чому, в чиїм товаристві, як і куди втікав? Що лишив дома, що взяв був зі собою? З чого жив і як? Як довго був поза домом? Що пережив? Що застав після повороту? Кого зустрічав, що говорив і т. д.? Описати докладно життя втікачів і виселенців по таборах (нпр. в Ґмінді, Ростові н. Д. і т. д.). Так само їх поворот до рідних місць.

19. Політичні засланці. Чому (на чий донос) заслано? Як відбулося заслання? Життя на засланню. Докладні описи чужих племен і природи.

20. Під і за фронтом. Як виглядала підфронтова полоса: а) в часі спокою на фронті, б) підчас боїв.

21. Як виглядала зафронтова полоса?

Вплив важних воєнних і політичних подій на населення і військо.

22. Яке вражіння і вплив на населення і військо викликували важнійші воєнні операції (нпр. нові війни, облога й упадок твердинь, нпр. Перемишля і т. п.).

23. Які вражіння і вплив на населення і військо робили важнійші політичні події, нпр. відбудування Польщі, заповідження відокремлення Галичини, революція в Росії, розпад Австро-Угорщини і т. д.?

Наддніпрянська Україна підчас війни.

Становище українства: а) українська політична діяльність в краю і за кордоном, б) культурна праця, в) філянтропійна, г) підпольна робота.

Західна Україна підчас війни.
Галичина в pp. 1914–1918.

Частина під Австрією: а) становище українства, б) заповідження відокремлення Галичини в 1916 р. і т. и. Частина під Росією: а) до вибуху рос. революції, б) після вибуху рос. революції. Українська Держава і Галичина: інстітуції і люде та взаїмний вплив під кождим оглядом, берестейський мир і Галичина.

Буковина й Угорська Україна — подібно.

Революція в Росії.

Не менш ґрандіозною історичною подією, як сама велика війна, була також викликана нею велика революція в Росії. В заваленню цеї тюрми народів не послідну участь взяли також сини України. Саме українські полки (волинський й ин.) були ті, що перші підняли повстання в столиці царів, Петрограді.

Підготовча робота до вибуху революції: а) серед військ (подати вісти й імена по полкам і сотням), б) серед населення. Тайні орґанізації, устна пропаґанда і література.

Як відбувся вибух: а) у столиці, б) на провінції, в) на фронті. Перше вражіння.

Дальший розвій революції: а) у столиці, б) на фронті, в) на провінції.

Роля Українців у підготовці і вибуху революції: а) українських військових частин, б) українського робітництва і селянства, в) української молоді і взагалі громадянства.

Революція на Україні.
а) У Київі, б) серед війська на українськім фронті і в запіллю, в) на провінції. Український національний чинник в революції на Україні: а) українські революційні орґанізації, б) українська преса і література (підпольна). Подати виписки. Участь инших народів в революції на Україні. Дальші події на російськім фронті. (При всім описувати докладно діячів, їх спосіб життя, їх погляди, хист, успіх, наводити зміст промов).
Розпад Австро-Угорщини[3].

Мілітарний розпад: а) події на фронті, б) розпад фронту. Політичний розпад. Становище австро-угорських Українців: а) на фронті, б) в краю. Поворот українських військ і інтереснійші подорожі поодиноких жовнірів — описати зі всіми подробицями!

Українська Держава.

Українство після вибуху революції: а) преса, б) орґанізації, в) зїзди, г) вплив на поодинокі особи і семї (з іменами), д) роля кооператив. Події на фронті Київ – Петроград. Переговори. Конфлікт.

Проголошення самостійности України.
Наїзд більшевиків. Переговори України з центральними державами. Берестейський мир. Похід військ центральних держав на Україну, їх політика супроти України в центрі і на місцях. Конфлікт з Українською Центральною Радою. Виступ Скоропадського. Головні люде при тім. Чому українські праві партії не підперли гетьмана? Повстання.
Західна Україна.

Переворот І. XI. 1918 у Галичині: а) як відбувся в поодиноких місцевостях перехід влади в українські руки (хто переймав, як?) б) вражіння перевороту на населення.

Орґанізація української влади від найвищої до найнищої. Подати персональний склад і характеристику української влади в центрі і на провінції. Що сталося з представниками старої влади? Відношення української влади до населення по слоям і навпаки. Ріжниці між новим і старим ладом (між ин. моралі). Що остало зі старого ладу. Орґанізація безпеки. Економічні справи: виживлення населення, орґанізація виживлення, достава живности, торговля, ціни і т. д. Культурні справи. Зміни в шкільництві: переміна неукраїнських шкіл на українські, закладання нових українських шкіл (особи), інколи для нац. меншостей, наука в школах, фреквенція, вражіння на учнів і т. д. Товариства: політичні, культурні, економічні — їх діяльність в нових умовах.

Жиди й Україна та українська влада.

Війна з Москвою й Польщею.

Описати як під чч. 1–23. Крім того описати як найдокладніще звязані з тою війною переходи через Збруч: Наддніпрянців і Галичан і побут одних і других у Галичині та на Наддніпрянщині від першої хвилі переходу Збруча. (Звернути увагу на кидання гроша та вплив цего на ціни та мораль, що мало особливо погані наслідки в часі цеї війни).

Будівництво Української Держави.

В цім уступі опише мемуарист передовсім щоденну працю свою і знакомих (імена) коло будівництва Української Держави: у війську, адміністрації і т. д., також свої помічення з цього обсягу. Як найдокладніще треба описати партії, їх організації сходини, ухвали й діячів.

Галичане опишуть участь Галичан у будуванню Української Держави на Наддніпрянщині у війську та адміністрації.

Якнай докладніще описати знущання Ляхів, Москалів і Румунів — з іменами й фаміліями! Інтересні булиб мемуари з еміґрації.

Кінцеві замітки.

Всі ці практичні ради не мають вязати мемуариста, тільки пригадувати йому, чого треба в мемуарах. Річ ясна, що розумний мемуарист знайде в кождім обсязі справи до опису, які нам навіть на думку не могли прийти ізза незнання обставин в ріжних організаціях і частинах краю та психічної індивідуальности і сили обсерваційного змислу якраз у найвизначнійших будучих мемуаристів.

Звертаємо одначе увагу на всякий випадок на потребу вписувати в мемуари цілі статті або виписки з часописів (подати число і дати) про справи, які особливо займали мемуариста або публику. З двох причин: 1. На Україні не заховаються всі комплети часописів. 2. Навіть, якби це було, то будучий історик не знатиме, що саме в пресі найбільше подобалося або не подобалося публиці. Рівно важно додавати до мемуарів у тексті або при кінці ріжні алєґати (прилоги), як відозви і накази, акти, приватну переписку. На кождім такім куснику мусить бути дописано, коли і від кого автор одержав це.

Мемуари (спомини) повинні бути як найбільші, по можности кількатомові й обіймати все, без огляду на їх суцільність. Чому? Бо сьогодня годі сказати, що для будучих людей науки представлятиме особливу вартість. А можна напевно сказати, що виробляться численні спеціяльні галузі наук, для яких навіть дрібні замітки про справи, до яких ми сьогодня не привязуємо ваги, матимуть перворядну ціну (пр. замітки про погоду, одяги, прояви ріжних хворіб, які згодом зміняються і т. д.).

Мемуари повинні мати по можности багато цифр, дат і імен. Числа це фундаментальна основа для оцінки всяких фактів і подій. А імена звязують історію з живими людьми і їх родами, що для розвитку свідомости має перворядне значіння.

Незвичайно цінні булиб спомини українських жінок, переняті національним патріотизмом. У инших народів є ціла література жіночих споминів. У нас до цеї пори ні одна Українка не написала мемуарів хоч багато жінок брало й бере живу участь в публичній праці.

Незвичайно важні булиб мемуари з життя чужих кольоністів на Україні або взагалі чужинців, які зукраїнізувалися і брали участь в будові української армії й держави.

На вагу золота підуть колись мемуари архіваріюсів, у яких булиб описані старі архіви, музеї, бібліотеки й старі друки та рукописі з особливим узглядненням українських. Бо багато їх пропаде в цій війні.

Шедевром мемуарної літератури булиб мемуари молоденьких людей (нпр. ґімназистів), відповідно кермовані старшими. В кождій редакції такі автори все одержать щиру пораду, що і як писати.

Велику заслугу коло розвитку нашої мемуарної літератури поклавби цей, хто спонукавби простого але розумного селянина чи робітника до написання мемуарів. Таким авторам треба крім цеї книжечки дати наперед перечитати бодай оден том порядних споминів з чужої літератури, по можности спомини робітника (в російських перекладах; є й добрі оріґінальні спомини, нпр. князя Крапоткіна). Після перечитання взяти від нього книжку, щоби не писав під її безпосереднім впливом. Але лишити йому отсю нашу статтю для пригадки ріжних справ.

Спомини слід писати в міцно оправлених зшитках або й книгах у твердім переплеті. Бо вони часто мусять довше перележати, заки будуть видані. На відірваних картках понищаться.

При кождім уступі споминів треба зазначити, де, в яких обставинах і коли він написаний.

Описи подій пересипати короткими згадками про погоду, бо це дуже оживляв описи. Нпр. „Сніг сягав коневи до черева“, „Мряка в часі наступу була така, що не видно було кінця копія“. (Це виривки зі старих українських літописців, які добре розумілися на тім, як писати.)

Мемуари не мають подиху свіжости, коли в них не наведено дійсних розмов як з визначнійшими, так і з простими людьми з докладним заподанням дат і обставин. Найкраще писати просто, короткими реченнями, без уживання страдальних форм. Нпр. не пишеться: „Мною було побачено ворога“; не: „Міністром було принято доклада“, але: „Я побачив ворога“, „міністер приняв доклад“ і т. д. Головна тайна легкого і ясного стилю в писанню полягає на частім уживанню точок (кропок), значить на коротких реченнях. Вони все ясніщі, чим довгі речення.

Добре лучитися до співпраці над мемуарами в загальних справах по двох (більше осіб припинює таку працю).

Хто не має часу, змоги, витревалости, щоби написати великі мемуари з цілого свого життя по вказаному тут пляну — той повинен обробити бодай якийсь час (нпр. роки 1914–1919), або оден рік, або хочби одну подію, якої учасником або свідком сам був. І такі дрібні мемуари мають велику вагу.

Вкінці звертаємо увагу, що добре й інтересно написані великі спомини це не тільки скарб для будучої української науки, не тільки дорога памятка для роду автора, але й дійсний спадок грошевий: за неодні добрі спомини за 50, 60, 100 ліг одержать спадкоємці автора з цих часів велику суму грошей від універсітетів, академій, бібліотек і видавничих товариств. Не підлягає сумніву, що й у нас опитні люде заложать невдовзі окреме товариство для видавання мемуарів, як це є вже від давна майже у кождого культурного народу.

Колиб на 40 міл. Українців знайшлося бодай 100 таких, що заохочені отсею статтею — написалиби докладні мемуари з нинішного великого часу, то наша стаття осягнула свою ціль і українська література збогатиласяб гарним та хосенним ділом.

 

 
Післяслово.

Вперве видано цю книжечку як відбитку (передрук) зі „Стрільця“, орґану Галицької Армії, в Камянці на Великій Україні, в осени 1919 р. Книжечка викликала велике зацікавлення й дуже скоро розійшлася. Маємо вістки, що вона спонукала досить багато людей, писати спомини. Длятого видаємо її вдруге. З огляду на недостачу паперу печатаємо її знов у малій кількости примірників. Прохаємо редакції українських орґанів в Америці й на Карпатській Україні, зробити передрук цеї потрібної праці та відбитки з передруків і розіслати їх по всіх місцевостях, де живуть Українці.

В часі української війни за свободу й самостійність української держави появилася вже вправді невелика але інтересна українська мемуарна література. Згадаємо дещо з цеї. Досі випечатано:

Дра Луки Мишуги: „На Волині“, перші хвилі української державности. Камянець, 1919.

Дра Осипа Назарука: „Рік на Великій Україні“, спомини з української революції. Відень, 1920.

Сотн. Осипа Левицького: „Галицька Армія на Великій Україні“, спомини. Відень, 1921.

Сотн. Дмитра Кренжаловського: „Львів в українських руках“, дневник за час від 1. до 21. листопада, 1918 р.

Дра Іл. Цьокана: „Від Денікіна до більшевиків“. Фраґмент споминів з Радянської України. Відень, 1921.

Крім того ряд дрібних інтересних споминів про те, як Українці перебирали владу над Галичиною — вилітоґрафовано в українськім таборі у Ліберци (Reichenberg) в Чехії.

Відомо нам також про більші спомини, які покищо остають в рукописях. Звертаємо увагу загалу, що досі не видано найважніщого, а саме: опису боїв очевидців. А не треба забувати, що ми маємо багато, дуже багато картин саможертви й посвяти та майже надлюдського геройства наших стрільців і старшин. Такі описи загрівалиб цілі покоління українського народу до оборони своєї незалежної держави. Списати їх треба доконче і то з докладним означенням імен, місцевостей і часу.

Вкінці стверджуємо дивний факт, що до цеї пори не появився ні оден томик споминів наших наддніпрянських братів з їх довгих і крівавих боїв за Самостійну Українську Державу.

Таксамо з прикрістю треба ствердити, що до цеї пори не появився ні оден томик споминів наших братів, що виеміґрували в Америку. Ми тут в Европі знаємо дуже мало, про розвиток відносин американської еміґрації, про визначніщих діячів її, про настрої й психіку, про силу преси й орґанізацій. З української преси в Америці не багато про це можна вичитати. А прецінь часи йдуть такі, що хто знає, чи українська еміґрація в Америці не мусітиме взяти на себе обовязок, бути для всеї України тим, чим досі була Галичина — значить: головним видавничим і культурним осередком для всего українського народу.

Час їй освідомити собі свій розвиток і таким чином приготовитися до великого діла. Зразки нових мемуарів має читач у всіх народів, які взяли участь у цій війні. По них пізнати дуже добре, який автор пише чесно свої спомини, а який крутить: всі, що пишуть чесно, стараються навіть супроти повалених володарів заховати приличний тон, хоч нераз остро критикують їх, а демаґоґи тільки підлабузнюються до тих, які можуть прийти до влади. До найцікавіщих належать спомини Гінденбурґа.

Редакція.

——————

  1. В Українській літературі маємо досконалий зразок такого опису села Мшанця в Галичині пароха того села о. Мих. Зубрицького. (Друк. в виданнях Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові.)
  2. Гляди про це гарну студію в ЛНВ („Книжка на селі“).
  3. На цю тему маємо малі, але дуже інтересні мемуари д-ра Л. Мишуги „З Волині“. В них блискучо виказано, як на тлі розвалу австрійської армії і влади, українські одиниці орґанізували українську владу.

 

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР“


ВИХОДИТЬ РАЗ НА ТИЖДЕНЬ.

 

 

АДРЕСА УПРАВИ ЧАСОПИСУ:

WIEN, VIII., LANGEGASSE 5/6.

 
З друкарні Г. Енґля і Сина у Відні II.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
  • Автор помер у 1940 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.