Хуторна поэзія/Эпилог
◀ Молитва | Хуторна поэзія Эпи́лог |
Зазивний Лист до Украінськоі Интеллікгенціі ▶ |
|
Сей же есть судъ, яко свѣтъ пріиде въ міръ, и возлюбиша человѣцы паче тму, неже свѣтъ: бѣша бо ихъ дѣла зла. Всякъ бо дѣлаяй злая, ненавидитъ свѣта и не приходитъ къ свѣту, да не обличатся дѣла его, яко лукава суть.
Іоанна III, 19, 20.
Так му́за хуторна́ незна́на, И до того́, хто си́ту ла́пу Ссав у берло́зі со́тні ро́ків, Котрі́ „Анти́христа“ цура́лись, Свого́ сопе́рника в обма́ні, И лу́чче де́мона вмудря́лись Брати́! забу́дьмо да́вні чва́ри Та засвіті́мо сві́тло вку́пі, У них одна́ пеке́льна ра́да, Дарма́ що, рву́чи нас, гризу́цця: Щоб не обу́рилась темно́та, Заслі́плені роскри́вши о́чі: Шкода́ мече́м нам воюва́ти: Бо ди́ка си́ла си́лу ди́ку За ві́ру, за царя́ й Россі́ю, Аж по́ки знов на со́тню ро́ків Ні, сві́тла, сві́тла, більш нічо́го! Сим ви́зволим сліпо́го бра́та: |