Гребінці.

Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
І дуже без щастя воно защемить?

 Як горе, мов терен, всю душу поколе,
 Коли одцуралось тебе вже усе,
 І ти як сухеб перекотиполе,
 Не знаєш, куди тебе вітер несе?

Е, ні! кажеш мовчки: скосивши билину,
Хоч рано і вечір водою полий, —
Не зазеленіє; — кохай сиротину,
А матері й батька не бачити їй.

 Оттакі у світі: хто рано почує,
 Як серце заплаче, як серце зітхне,
 Той рано й заплаче... А доля шуткує —
 Поманить, поманить тай геть полине...

А можнаж утерпіть, як яснеє сонце
Блисне і засяє для мира всього,
І гляне до тебе в убоге віконце?
Осліпнеш, а дивишся все на його!...