Сторінка:Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії.djvu/23

Цю сторінку схвалено


Воістину!..) — “блаженні жебраки”!..
Однак,.. твій смак наводить на думки:
Що… (як тобі… вже й Біблія гріховна!..)…
Ти навчана, і знань в голівці повно!..
Чого ж занадто, шкодить, навпаки!..

Мотря
Піду я… Чи чогось не загубила?..
(Йде геть, задирикува́то наспівуючи)
“Коли б знала, коли б знала,
Звідкіль виглядати,
То б найняла б, заставила —
Стежку підмітати!

Аж він їде, аж він їде,
Сту́пає́ дрібне́нько,
То ж то милий, то ж то любий,
Ди́віте́ся, ненько!
(І так далі, за бажанням)

Кочубеїха (Дивуючись, дивиться Мотрі услід. Вона розчервонілась, схвильована, навіть, розгублена. Поступово, у роздумах, заглиблюється у спомини)
Оце дівча Мазепу полюбило?!
Побачиться ізнову їй кортить.
Не діє вже ні ласка, ні догана!..
Я знаю все: як гляне на гетьма́на,
Неначе мак уся палахкотить.

Вона знайшла. Я, отже,.. — загубила!
І я, дівчам, Івана полюбила!
Трагедія всього мого життя!
А він — чи ж іспиту́є? Чи не бачить?!
Нехай за це Господь мені пробачить:
За ним не відала б я каяття!.. —
За нього ладна смертним боєм битись!