що перелітає в соціяльній простороні з місця на місце під впливами тих імпульсів, що виходять із инших соціяльних уґруповань. Ми ще не маємо навіть професійної орґанізації інтеліґенції! Одержуючи удари і стусани від здвигів ріжних соціяльних ґруп, інтеліґенський пісок пересипається вільно, без опору і пристосовується до ідеольоґії, смаків, звичок тих ґруп, яким вона служить, або від яких одержує свою „екзистенцію“. Об'єктивно: наша інтеліґенція переважно обслуговує буржуазію (не українську — розуміється) й державу (також не українську), а тому способом думання, життєвими звичками й вихованням представляв масу, внутрішньо-психольоґічно чужу для подавляючої більшости української нації навіть у тих випадках, коли ця інтеліґенція починає, або вже й навчилась говорити по-українському. І характеристично, що та частина її, котра безпосередно обслуговує українську націю (практично — селянство) — вона є й найбільш національно-патріотична, активна (учителі, кооператори, лікарські помішники, нижчий аґрономічно-земський персонал і т. п., що виявили під час боротьби за визволення України багато героїзму й самопожертвования). Сільська інтеліґенція складає хоч і значну, але все-таки меншу частину всієї української інтеліґенції, котра все ж таки загалом рекрутується з українських трудових кляс, асимілюючись потім духово-культурно з тим осередком, де працює й чому служить — з буржуазією й то не українською.
І ще одне ми повинні взяти на увагу: кожна ґрупа, коли вона говорить про визволення (задача неґативна) і про будівництво своєї держави (задача позитивна), то розуміє ці задачі на свій лад і смак. І через те, коли Українці говорять про визволення й будування своєї держави, то вони говорять про ріжні змістом річі, льоґічно — мета в їх ріжна, хоч називають вони її однаковими термінами, виявляють ув однакових словах, їхні слова — синоніми, а в змісті тямок — антиномії.
Кілька прикладів.
Українських поміщиків усього кілька одиниць, і всі вони монархісти, бо… монархізм є найбільш вигідна форма диктатури поміщиків над селянами. Послухайте, що вони проповідують: аґрарно-поміщицьку аристократичну монархію (ще й „трудову“). Вони кажуть, що українська нація в неволі (з цим усі згодні), що їй треба визволитися (з цим всі ми згодні), але визволення треба вилити в форму поміщицької диктатури-монархії. Дозвольте! Ми на це не згодні — кричать міліони селян, робітників, інтеліґенції, а все-таки цей міліоноголовий протест не переконує наших поміщиків, і вони кажуть, що визволення України можливе тільки на основі їхньої рецепти. „Визволену Україну“ український поміщик розуміє як форму забезпечення своїх інтересів і виявляє на наших очах її, як репродукцію свого думання, смаків, господарства й т. п. Кричить про об'єданання всіх на його програмі, пропонує вести тільки національну (цебто, поміщицьку в дійсности!) політику, спекулює на темних селянах („ви хлібороби, й я хлібороб — єднаймося!“), але у свою партію притягає передовсім… поміщиків,
