Цю сторінку схвалено
А той ремінь більше вартий,
як у двоє царства твого.
Ясна нічка в Чорногорі,
місяць світит, місяць мріє,
А капітан ходит сумно,
чось му серце в грудех мліє:
Ні топірчик вже не пестит,
ні кресак не обзерає.
Ходит ходит по долині,
Клонит голов тай думає.
„Гей капитан, ти наш пане,
не яло ти сумувати!
Я співак є на Підгірю,
не розкажеш заспівати?
Я умію пісней много,
ай потрафлю затужити;
Капітане, ци не кажеш?
Може хлопців побудити?“
Онде хлопців тисяч двісті
полягали по убочи…
Гей які-ж бо буйні, жваві,
а які в них бистрі очи!
Бо води ще в'ни не пили,
хиба кров та буйні вина;