Літ.: Тегеран–Ялта–Потсдам. Сборник документов. — Москва, 1970; Переписка председателя Совета Министров СССР с президентом США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны. 1941−1945 гг. — Москва, 1957, т. 2; Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. — Москва, 1946, т. 1; Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941−1945. — Москва, 1980, т. 6; Нариси з історії дипломатії України. — Київ, 2001; W.S. Churchill. The Second World War. — London, 1954, v. 4; The White House Papers of Harry Hopkins. An Intimate History by Robert E. Sherwood. — London, 1949, v. 2.
О.С. Черевко.
ПОХОДИ РУСІ НА ВІЗАНТІЮ — військові походи русів у період виникнення та становлення Давньоруської держави. У «Повісті временних літ» вони зображуються вінцем політичної кар'єри перших київських князів, результатом вдалого підкорення навколишніх східно-слов'янських племен.
Досі історики розходяться із приводу кількості П.Р. на В., називаючи від 6-ти до 10–12-ти. Русь завжди була наступаючою стороною. Якщо на початку руси ставили собі за мету переважно здобуття військової здобичі, то пізніше однією з головних цілей П.Р. на В. стало забезпечення для руських купців доступу на ринки імперії та отримання максимальних привілеїв для них. Розбудовуючи державу на теренах Сх. Європи, київські князі почали дбати про встановлення постійних дипломатичних стосунків із Константинополем, що підвищувало престиж Давньоруської держави й відповідало її стратегічним інтересам на південному сході.
Русь прагнула вивільнити від кочовиків торговельні шляхи, що вели до Криму, Приазов'я та Закавказзя. Досягаючи воєнними засобами значного чи часткового успіху, Київська Русь у подальшому охоче йшла на переговори з імперією, щоб забезпечити досягнуте дипломатичними угодами.
Перші відомі походи русів на Візантію відбулися ще до утворення Давньоруської держави — на межі 8 і 9 ст. (Крим, на Сурож (нині м. Судак) і в 830-х pp. — на південне узбережжя Чорного моря (Амастрида; нині м. Амасра, Туреччина). Та до повідомлень історичних джерел про ці походи історики ставляться скептично. «Житіє Стефана Сурозького», написане не раніше 15 ст., містить неправдоподібні свідчення, зокрема, повідомляє про похід Новгородського князя Бравліна на Сурож наприкінці 8 ст., хоча зараз історикам відомо, що Новгород Великий виник не раніше серед. 10 ст. Що ж стосується «Житія Георгія святого Амастридського», то деякі дослідники вважають, що повідомлення про напад русів на Амастриду були включені туди пізніше та є лише екстраполяцією обставин походу київського князя Ігоря на Візантію
