Десятки тисяч поляків Західної України заарештовувалися НКВС, чимало з них було знищено й поховано в Биківні під Києвом навесні 1940 та під час наступу німецької армії влітку 1941.
1941–44 німці за допомогою українських націоналістів проводили політику «деполонізації» Галичини. Польське сільське населення України стало жертвою конфіскацій продовольства і каральних експедицій німців. Частина поляків служила в окупаційній адміністрації та поліції, зокрема на Волині, однак більшість взяли активну участь у русі Опору проти нацистів (Армія Крайова та ін. формування). 1943 розгорівся кривавий українсько-польський конфлікт у Західній Україні. Жертвами українських збройних загонів Волині та Галичини стали, за різними оцінками, від 36 до 60 тис. поляків.
Із літа 1944 проводилася мобілізація польських чоловіків і жінок Галичини, Волині й Поділля до польської армії, а також мобілізація поляків до Червоної армії. Відповідно до угоди між прорадянським Польським комітетом національного визволення і радянськими республіками із 1944 проводилася «евакуація» (примусове виселення) поляків із території України до Польщі. Післявоєнний період позначився наступом на польську культурну автономію, закриттям польських шкіл, боротьбою з католицькою церквою. 1989 кількість поляків в Україні складала 219 тис. осіб.
Наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х pp. відбулося національне, культурне, мовне і духовне відродження польської меншини України. 1988 створено Польську культурну секцію Українського відділення Товариства дружби і культурного зв'язку із закордоном (пізніше — Культурно-освітнє товариство поляків в Україні), Товариство польської культури Львівщини, Спілку поляків України, польські громадські об'єднання в Чернівцях, Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Рівному, Житомирі, Хмельницькому, Одесі та ін. містах, а також Федерацію польських організацій в Україні. У 1990-х pp. започатковано видання газет «Gazeta Lwywska», «Dziennik Kijowski». За переписом 2001, в Україні проживало 144 тис. поляків, із них більшість — у Житомирській (49 тис.) і Хмельницькій областях (23 тис), де вони утворюють компактні групи, а також у Львівській області (19 тис.) та ін. областях. В усіх областях поляки є переважно міським населенням. 71% із них визнали рідною мову українську, 15,6% — російську, 12,9% — польську мову.
Літ.: Litwin Н. Naplyw szlachty polskiej na Ukrainie 1569–1648. — Warszawa, 2000; Смолій В.А. Деякі дискусійні питання історії Коліївщини 1768 р. // УІЖ, 1993, №710; Serczyk W.A. Na płonącej Ukrainie: Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. — Warszawa, 1998; Смолій B.A., Степанков B.C. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 pp.). — К., 1999; Горобець7В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації:
