Нова сторінка в історії поляків на українських теренах розпочалась із серед. 17 ст., із вибухом на Подніпров'ї козацького повстання, що невдовзі охопило більшу частину українських земель, трансформувавшись у масовий визвольний рух українського народу. У ході розгортання визвольного руху, що відбувалося під гаслами ліквідації соціального, релігійного і національного гніту, саме поляки («ляхи») сприймалися як головний ворог повсталого народу. У ході національної революції 1648–76 польське населення, рятуючись від погромів, було змушене масово залишати українські терени.
Польсько-російське примирення, реалізоване в постановах Андрусівського договору (перемир'я) 1667 та «Вічного миру» 1686, а також результати польсько-турецького суперництва за українські землі, втілені в Карловицькій мирній угоді 1699, створили міжнародно-правове підґрунтя для закріплення Правобережної України у складі Речі Посполитої, а відтак — і повернення на правобережні терени коронної адміністрації, шляхти та їхніх адміністраторів. Підтримка православним населенням визвольних змагань козацтва, а також використання керівництвом Російської держави міжконфесійних суперечностей при реалізації своїх політичних цілей та здійснення тиску на владу Речі Посполитої істотно поглиблювали протистояння православних і католиків, котрі в Україні переважно асоціювалися з польським населенням. Разом із тим Річ Посполита за таких умов упродовж усього 18 ст. всіляко заохочувала прилучення православних парафій до унійної церкви, не протидіяло місцевим урядникам і шляхті в їхніх утисках православної церкви. Крім того, зазначені чинники спровокували масове покатоличення й ополячення української шляхти.
Видання польським королем Станіславом-Августом Понятовським у лютому 1768 під тиском уряду Катерини ІІ трактату про рівні права католиків, православних та протестантів спровокувало збройний виступ в Україні радикально налаштованої польської шляхти. Це, у свою чергу, зумовило широке розгортання гайдамацького руху та вибух найбільш масового в історії 18 ст. соціального катаклізму — Коліївщини. Наслідком цього стали жорстокі погроми повстанцями польського та єврейського населення. Не відзначалася толерантністю й супротивна сторона під час погамування народного виступу, вдаючись до надзвичайно жорстоких каральних акцій.
Поділи Речі Посполитої спонукали до боротьби патріотичні сили, які намагалися врятувати державу й припинити поділи польської території.
У відповідь на політику Торговицької конфедерації почалося повстання на чолі з Т. Косцюшком. Проголошений ним у Кракові 24 березня 1794 Акт повстання підтримала правобережна шляхта, зокрема волинська.
Після його придушення Смоленська слідча комісія в політичних справах
