Втрата політичної незалежності спонукала польське суспільство до розгортання національно-визвольної боротьби, рушійною силою якої стала патріотична шляхта. На колишніх землях Речі Посполитої визвольний рух проявився в діяльності патріотичних конспіративних організацій, культурних товариств. Серед емігрантських кіл у Франції з'явились осередки, які планували визволення П. з допомогою французького уряду.
1797 генерал-поручик Я.-Г. Домбровський почав створення легіонів польських під егідою Наполеона Бонапарта. 1807 після розгрому Пруссії французький імператор Наполеон І Бонапарт проголосив на частині польських земель Варшавське князівство (герцогство) під своїм протекторатом і «дарував» йому Конституцію — «Кодекс Наполеона», яка проголошувала рівність усіх громадян, особисту свободу селян, право творити державні структури. 1812 поляки воювали на боці Франції проти Росії (корпус кн. Ю. Понятовського). Після розгрому наполеонівської імперії на Віденському конгресі 1814–1815 польські землі були переділені — Варшавське князівство перейшло до Росії під назвою Королівство Польське на засадах персональної унії монарха (імп. Олександр І став королем Польщі). Королівству було даровано Конституцію (1815), яка надавала певну автономію в межах імперії — сейм, уряд, армію.
Царська адміністрація не дотримувалася засад Конституції, втручалась у внутрішні справи Королівства. Це спричинило нове пожвавлення визвольного руху, що проявилося у створенні таємних товариств, зокрема Патріотичного товариства на чолі з В. Лукасинським, які спільно з російськими декабристами готували повстання проти самодержавства.
29 листопада 1830 змовники з таємної військової організації під проводом П. Висоцького розпочати у Варшаві повстання проти царизму, до якого приєдналися патріотично налаштовані шляхта і міщанство. Було створено Національний уряд на чолі з польськими аристократами, активізувалися радикально-демократичні сили, очолювані істориком Й. Лелевелем. У російсько-польській війні, що розпочалася навесні 1831, поляки зазнали поразки. На еміграції в європейських країнах, передусім Франції, учасники повстання створили низку патріотичних організацій, які розпочали підготовку нового повстання. Консервативний табір на чолі з кн. А.-Є. Чарторийським (1770–1861) прагнув здобути незалежність із допомогою європейських держав; демократичні сили (Польське демократичне товариство та ін.) розраховували на піднесення повстання в землях колишньої Речі Посполитої, обіцяючи проведення рішучих демократичних реформ. Політична думка всіх учасників польського визвольного руху орієнтувалася на відбудову багатонаціональної Речі Посполитої із включенням до її складу також українських, білоруських і литовських земель. Сприятливі умови для повстання склалися в середині 19 ст., коли назрівали демократичні революції 1848–1849 років в Європі. Повстання
