щини та проголошення селян власниками своїх наділів із наступною компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не схвалюючи включення українських земель до Польської держави. У збройних загонах на Київщині і Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші із цих загонів під проводом В. Рудницького, Е. Ружицького намагались чинити опір царським військам, але вже наприкінці травня були змушені перейти на територію Австрії. У травні 1863 ЦНК перетворився на Національний уряд. Ним було створено підпільну адміністраттвну мережу (поліцію, податкові органи, пошту та ін.), яка тривалий час успішно діяла паралельно із царською адміністрацією. Від початку повстання проявилися значні розбіжності між «білими» й «червоними»: перші розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам других. Спроби поставити на чолі повстання диктаторів — спочатку Л. Мєрославського від «червоних», а потім М. Лянгевича від «білих» — не принесли бажаних наслідків. Тимчасом західні держави обмежилися дипломатичними демаршами на підтримку П.п. 17 жовтня 1863 «червоні», опанувавши Національним урядом, призначили нового диктатора — генерала Р. Траугутта. Спроби останнього посилити повстанський рух зазнали невдачі. Улітку 1863 імп. Олександр II призначив генерал-губернатором Північно-Західного краю (Литви і Білорусі) генерала від інфантерії М. Муравйова, а намісником Королівства Польського — генерала від інфантерії Ф. Берга, які вдалися до репресій і терору з метою придушення повстання. Одночасно на поч. березня 1864 царський уряд оголосив укази про селянську реформу на охоплених заворушеннями територіях, яка проводилася на більш вигідних для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 повстання було придушене, тільки окремі загони протрималися до поч. 1865. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні поляків були страчені, тисячі вислані в Сибір або віддані в армію, а їхнє майно конфісковане. Було скасовано залишки автономії Королівства Польського.
Літ.: Powstanie Styczniowe: Materiały і dokumenty. — Wrocław, 1962–73, t. 1–9; Восстание 1863 года: Материалы и документы: Общественнополитическое движение на Украине в 1856–1864 гг. — К., 1963–64, т. 1–2.; Дьяков В.А., Миллер И.С. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. — М., 1964; Фалькович С.М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50–60-х годов XIX в. — М., 1966; Марахов Г.И. Польское восстание 1863 года на Правобережной Украине. — К., 1967; Дьяков В.А. Ярослав Домбровский. — М., 1969; Kieniewicz S. Powstanie styczniowe. — Warszawa, 1983; Dokumenty terenowych władz powstania styczniowego 1862–1864. — Wrocław, 1986; Ramo-
