Східному фронті: влітку 1943 під Мелитополем понад 2 тис. воїнів словацької механізованої дивізії здалися в полон і згодом більшість з них увійшла до складу корпусу. Однак абсолютну більшість Чехословацького батальйону, особливо в перші роки його існування, від 60 до 75%, складали закарпатські русини-українці. Всього у складі чехословацьких військових частин в СРСР служило понад 14,2 тис. закарпатців — колишніх громадян Чехословаччини.
Як відомо, у 1919–1939 Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь входило до складу Чехословацької республіки, а у березні 1939 було окуповано Угорщиною, незважаючи на збройний опір карпатських січовиків — захисників проголошеної 15 березня 1939 незалежної держави Карпатської України. Одним з проявів тих подій стала масова втеча закарпатців до СРСР, особливо молоді, яка підлягала призову до угорської армії в 1939–1941 рр., нелегальний перехід ними східного кордону в Західну Україну, яка у вересні 1939 була приєднана до Радянського Союзу. Рятуючись від угорського окупаційного режиму, а також у пошуках роботи і кращої долі, протягом 1939–1941 угорсько-радянський державний кордон нелегально перетнули тисячі закарпатців (дослідники називають різні цифри — від 5–6 тис. до 20 і навіть 55 тис. чол.). Вони йшли з чесними і благородними намірами, з надією на повернення додому в ролі визволителів. І ніхто не уявляв собі, що потрапить до сталінсько-беріївських таборів ГУЛАГу, в які їх заженуть на підставі рішень особливих нарад при НКВС СРСР за нелегальний перехід державного кордону на 3, а то й на 5 і навіть 8 років виправно-трудових робіт.
Напередодні нападу Німеччини на СРСР в 29 таборах НКВС уже знаходилися тисячі закарпатців — майже всі, хто нелегально перейшов угорсько-радянський кордон. Про цих співвітчизників довідалася чехословацька військова місія в Радянському Союзі, яку очолював полковник Г. Піка. Він провів велику роботу, щоб з'ясувати, в яких саме таборах перебувають закарпатці. Потім вступив у листування із чехословацьким емігрантським урядом у Лондоні і зарубіжним керівництвом КПЧ у Москві та з міністерствами оборони і внутрішніх справ СРСР, порушуючи клопотання про звільнення закарпатців, аби їм дозволили вступати до лав чехословацької військової частини, яка формувалася в СРСР.
Таборні страждання закарпатців на лісоповалі, у вугільних шахтах, на спорудженні залізничих колій припинилися лише наприкінці 1942 — на початку 1943, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 листопада 1942 засуджені за нелегальний перехід кордону були амністовані (щоправда, чимало з них загинули у таборах). З таборів, як правило у супроводі представників НКВС, вони направлялися у південноуральське місто Бузулук, де розпочалось формування 1-го Чехословацького окре-
