ницькому та всьому Війську Запорозькому, а також виголосив власну промову. Приведення керівництва Війська Запорозького до присяги Олексію Михайловичу в соборній церкві Переяслава виявило концептуальні відмінності сторін у баченні принципового характеру офіційної процедури. Зокрема, старшина розраховувала на те, що складена нею присяга на вірність цареві отримає своє логічне продовження в присязі російських послів, складеній від імені Олексія Михайловича щодо нерушимості прав і привілеїв Війська Запорозького (так як це практикувалось у стосунках короля Речі Посполитої та шляхти). Оскільки боярин В. Бутурлін, покликаючись на відсутність у нього відповідних повноважень і нехарактерність подібних дій для політичної практики Російської держави, відмовився виконати вимогу української сторони, Б. Хмельницькому довелося, залишивши російську делегацію в храмі, втретє впродовж одного дня 18 (8) січня 1654 скликати козацьку раду, цього разу за участю лише вищої козацької старшини. Негативна реакція старшини на факт однобічної присяги, виявлена в ході дебатів з цього приводу, змусила гетьмана через своїх повірених, полковників Г. Лесницького та П. Тетерю, ще раз спробувати схилити царського посла до задоволення вимоги української сторони. Однак і цього разу В. Бутурлін, покликаючись на самодержавний характер влади російського монарха, відмовився це зробити, водночас запевнивши старшин у непорушності царського слова, у т.ч. щодо гарантій дотримання прав і вольностей Війська Запорозького.
Гостра потреба в залученні Російської держави до антипольської коаліції спонукала українське керівництво погодитися на запропонований В. Бутурліним варіант. Складання гетьманом і вищою старшиною присяги вірності цареві, а також передача главою російської делегації Б. Хмельницькому царського прапора, булави, ферязі та боярської шапки знаменували завершення офіційних заходів, що мали місце 18 (8) січня 1654.
Наголошення в історіографії в описі подій, що мали місце 18 (8) січня 1654, саме на ролі П.р. переслідує мету притлумити значення інших важливих подій, що мали місце в процесі укладення українськоросійського союзу, насамперед непорозумінь і конфліктних ситуацій, які виникали, а також — надати акту міждержавної військово-політичної співпраці характеру всенародного волевиявлення до «возз'єднання».
Натомість повне ігнорування факту скликання П.р. чи акцентування уваги лише на її нелегітимності є проявами намагання штучно применшити роль переяславських подій 1654 в історії України та всієї ЦентральноСхідної Європи.
Літ.: Карпов Г. Переговоры о соединении Малороссии с Великороссией // Журнал Министерства народного просвещения, 1871, кн. 11–12; Грушевський М.С. Переяславська умова України з Москвою. — К., 1917; Лащенко Р. Переяславський договір 1654 року між Україною та мос-
