національно-визвольного руху чехів і словаків та створення незалежної Чехословацької держави. У серпні 1914 у Києві з місцевих чехів був організований батальйон російської армії — «Чеська дружина», до якої згодом приєдналися військовополонені чехи і словаки з австрійської армії, і яка стала першоосновою Чехословацького корпусу (легіону) в Росії, сформованого в Києві у вересні 1917. У Києві знаходилося відділення Чехословацької національної ради на чолі з В. Чермаком, яке підтримувало взаємини з Українською Центральною Радою, а також діяли Комітет громадян Чехословацької республіки і Товариство з імпорту сільськогосподарської продукції, в Одесі — Чехословацька торговельна палата. В УНР за чеською меншиною визнавалися права згідно з законом про національно-персональну автономію. У лютому–березні 1918 частина українських чехів виїхали з частинами Чехословацького легіону, що відступали, на схід Росії, до Владивостока і далі до Франції.
Чимало чеських офіцерів були в Галицькій армії Західноукраїнської Народної Республіки.
За Ризьким мирним договором 1921 близько 20 тис. західноукраїнських чехів (понад 70% від тих, що мешкали в межах сучасної України) опинилися на території Польщі. Водночас чехи мігрували й оселялися в радянській Україні, зокрема на Одещині, Донбасі. Загалом в Україні в міжвоєнні роки зафіксована наступна чисельність чехів: 1924 — 9137 осіб, 1927 — 12500, 1930 — 15905, що становило 0,05% всього населення республіки. В УСРР і Кримській АСРР 1926 проживало 17500 чехів. Чеських колоністів — власників великих підприємств, дрібних підприємців, інженерно-технічних і сільськогосподарських працівників — уряд ЧСР розглядав у міжвоєнний період як «піонерів чехословацького народногосподарського і культурного життя» та посередників у чехословацько-українських господарських взаєминах і надавав їм всіляку підтримку.
Значною групою чехів, що жили на українських землях у міжвоєнні роки, були чеські службовці, військові, торгівці, підприємці й колоністи на Закарпатті. Вони масово заселяли цей край після приєднання Підкарпатської Русі (Закарпаття) до Чехословацької республіки 1919: якщо 1921 їх було тут 2 тис. осіб, то 1930 — вже 21 тис., а 1938 — понад 30 тис. осіб. Наявність у Закарпатті значної кількості чехів з вищою, ніж у місцевого населення, освітою, фаховою підготовкою і позицією «панівної нації» забезпечувало їм привілейоване становище. Відтак керівний урядовий апарат краю в центрі і на місцях на 80% складався з чеських службовців. У містах (Ужгороді, Мукачевому, Чопі) розбудовувалися окремі квартали для чеських мешканців, впроваджувалося чеське шкільництво (1935 у Закарпатті діяли 3 чеські гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські й 182 початкові школи), поряд із місцевими партіями
