тини на оборонних рубежах Кримського півострова, було розгорнуто госпіталь для поранених солдатів і офіцерів севастопольської оборони.
Наприкінці 1890-х рр., після робіт з поглиблення дніпровських гирл та прориття судноплавного каналу, який з'єднав порт глибоководним шляхом з морем, Х. почав приймати великотоннажні морські пароплави.
1905 від його причалів в країни Західної Європи відійшли 120 суден, які перевезли 22,5 млн. пудів вантажів, переважно зерно і щогловий ліс.
Свого максимуму вивезення зернових досягло 1911, коли 239 суден транспортували 59,6 млн. пудів. У цей період Х. посів 4-е місце по зерноекспорту серед портів Російської імперії. Проте імпортні операції мали мінімальні розміри: більшість іноземних кораблів прибували з баластом, виняток становили італійські судна, які доставляли вироблену з вулканічної лави плитку для замощення херсонських вулиць.
За всеросійським переписом населення 1897, в Х. мешкало 59,1 тис. осіб: росіяни (бл. 28 тис.), євреї (понад 17 тис.), українці (11, 6 тис.), німці (0,4 тис.). В місті діяли підприємства суднобудівної, машинобудівної, легкої, харчової промисловості, понад 300 торговельних закладів, дві щорічні ярмарки.
Першим освітнім закладом Х. стала 1783 гімназія для дітей іноземцівпереселенців (припинила діяльність у 1790-х рр.). 1813 відкрито повітове училище, 1815 — губернську чоловічу гімназію, 1818 — засновану героєм війни 1812 проти наполеонівської армії Д.В. Давидовим школу для солдатських дітей, 1834 — училище торговельного мореплавства (готувало штурманів, шкіперів, суднобудівників). Пізніше з'явилися жіночі гімназії, реальне училище, земське сільськогосподарське училище.
Культурне життя міста зосереджувалося навколо театру, в якому виступали російські, українські та іноземні артисти: у 1830-х рр. М.С. Щепкін, у 1870-х — на поч. 20 ст. М.Л. Кропивницький, І.К. Тобілевич, П.К. Саксаганський, М.К. Садовський, італійська трупа Густаво Сальвіні (1898), російська трупа В.Е. Мейєрхольда. В Х. публікував свої твори й перекладав вірші Т.Г. Шевченка визначний осетинський поет-демократ Коста Хетагуров, який відбував тут 1899–1900 адміністративне заслання.
Після лютневої революції 1917 в Росії влада у місті перейшла до ради робітничих депутатів, де більшість представляли партії есерів і меншовиків. Від січня 1918 до 1920 Х. переходив спочатку під контроль більшовиків, потім австро-німецьких військ, Директорії УНР, гетьманців, військ Антанти, армії генерала Денікіна, Червоної армії. Найбільший опір херсонці вчинили австро-німецьким окупантам, піднявши збройне повстання, придушене після запеклих боїв. У січні–березні 1919 Х. став ареною боротьби проти англо-франко-грецького десанту, після якого до міста прибула французька місія, британський віце-консул. 25 лютого радянський тимчасовий робітничо-селянський уряд України висловив
