переобрали на другий термін. 1966 Ф. вийшла з військових структур НАТО (офіційне повернення проголошено 2009). У червні 1966 Ш. де Голль здійснив візит до Радянського Союзу, в ході якого відвідав Київ.
З 1969 президентську посаду у Ф. обіймав Ж. Помпіду, з 1974 — В. Жіскар д'Естен, з 1981 — Ф. Міттеран, з 1995 — Ж. Ширак, з 2007 — Н. Саркозі. Нині діючого президента, представника соціалістичної партії Ф. Олланда, обрано 2012.
Українсько-французькі відносини мають глибоке коріння, що сягає Середньовіччя, коли були встановлені економічні, політичні, культурні, династичні зв'язки між Ф. та Київською Руссю. Їх зміцненню сприяло одруження короля Генріха І на дочці Ярослава Мудрого Анні. Вінчання відбулося в травні 1051 (за іншими даними — 1049) у кафедральному соборі м. Реймса. Анна народила трьох синів: Філіппа — майбутнього короля Франції (1060–1106), Робера, який помер у підлітковому віці, та Гуго — одного з лідерів І Хрестового походу (1096–1099). Папа Римський Микола ІІ у листі до французької королеви (1059) висловлював їй поради щодо підтримки Генріха І у державних справах та виховання дітей.
Події Визвольної війни українського народу 1648–1657 перебували в центрі уваги французького уряду, коли польські можновладці зверталися до нього з проханнями про допомогу, зазнаючи поразок від козацького війська. Ф. підтримала ідеї Гадяцького трактату 1658, що передбачав трансформацію Речі Посполитої у федерацію Польського королівства, Великого князівства Литовського й Великого князівства Руського.
Після обрання гетьманом Івана Мазепи французький король Людовік ХIV регулярно отримував інформацію щодо ситуації в Україні від міністра закордонних справ де Торсі, посла в Стокгольмі Ж. де Кампредона, надзвичайного посла до Карла ХІІ Ж.-В. барона де Безенваль, посла у Швеції та Польщі Ж.-Л. де Бонака, а також від своїх агентів — секретаря литовського підскарбія В. Сапіги — Ф. Гроффея та секретаря коронного гетьмана А. Сенявського — Ж. Марона. Завдяки французьким часописам «Gazette de France», «Paris Gazette», «Mercure Historique et Politique», «Lettres Historiques», «Lе Chef du Cabinet» у Європі набули розголосу події, пов'язані із зруйнуванням російським військом гетьманської столиці Батурина. Й після Полтавської битви (1709), де шведи зазнали поразки, українська тема продовжувала бути предметом інтересу французьких урядовців. Сподвижник Мазепи, гетьман Пилип Орлик, перебуваючи в еміграції, налагоджував зв'язки з французькою дипломатією, зацікавленою у створенні антиросійської коаліції у складі Швеції, Польщі, Туреччини. Його син Григор Орлик зголосився служити у французькій армії, де здобув звання генерала, поєднуючи військову діяльність із дипломатичною службою. У 1732 він вирушив до Криму з рекомендаційним листом від Людовика ХV до хана Каплан-Гірея, з яким
