правову базу розвитку взаємин в економіці, політиці, культурі обох держав.
Літ.: Suomen historia, osa 1–10. — Helsinki, 1944–1967; Ларні М. Українським друзям про Фінляндію та фінів. — Фестиваль у спеку // Всесвіт, 1973, № 8; Федоров В.Г. Финляндия сегодня. — М., 1990; Гуммерус Г.-Г. Україна в переломні часи. Шість місяців на чолі посольства у Києві. — К., 1997; Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Кн. 2. — Львів, 1998; Юссила Осмо. Политическая история Финляндии (1809–1995). — М., 1998.
М.М. Варварцев.
ФЛОРЕНТІЙСЬКА УНІЯ 1439 — об'єднання східної (православної) і західної (католицької) церков. Проголошена на вселенському соборі 6 липня 1439 у Флоренції (Італія), засідання якого проходили протягом 1438–1445 спочатку у Феррарі, звідки були перенесені до Флоренції.
У соборі, скликаному римським папою Євгенієм ІV, взяли участь численні церковні і світські діячі Заходу і Сходу. Завдяки активній позиції представників православних церков питання про унію посіло центральне місце на його засіданнях. Головним ініціатором унійної ідеї виступав візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог, який сподівався в такий спосіб досягти політичної мети — одержати допомогу західних християнських держав у протистоянні турецькій навалі. Тверду підтримку його заклики знайшли в особі київського митрополита Ісидора, грека за походженням, одного з найосвіченіших діячів тогочасної Європи. Його виступи справили великий вплив на присутніх грецьких єпископів своєю патріотичною аргументацією: «краще повернутися на батьківщину з унією, аніж, відмовившись від неї, залишитися без батьківщини». Відтак собор одноголосно (за винятком митрополита Марка) прийняв акт про унію, який проголосив повну рівність обох церков під верховенством римського папи, збереження їх власних обрядів й адміністративної структури.
Запровадження Ф.у. в Україні та на інших теренах Київської митрополії відбувалося за особистою участю Ісидора, який після собору дістав сан кардинала і папського легата. З цією метою він відвідав Угорщину, Галичину, Литву, прагнучи заручитися підтримкою тамтешніх правителів. У Києві 1440 його прийняв удільний князь Олелько, який висловив свою прихильність до Ф.у. (пізніше змінив своє ставлення).
Загалом сприймання унії серед українських князів і самої української людності було стриманим. Відкритий опір вчинила лише Московія, куди Ісидор прибув з посланням папи римського до великого князя Василія Темного. За поширення «новизни» він був узятий під варту і кинутий до в'язниці, звідки йому вдалося втекти. Навпаки, у польсько-литовській
