ратурно-науковий вістник», 1899–1910). 1901 вперше в українській інтерпретації Є. Тимченка вийшов фінський національний епос «Калевала».
1881–1882 у Гельсінфорсі починала свій шлях на театральну сцену як співачка видатна українська артистка М. Заньковецька, поєднуючи там навчання у консерваторії з виступами в концертах. Від поч. 20 ст. в Україні (Києві, Чернігові та ін.) поширюється виконання творів класика фінської музики композитора Я. Сібеліуса. Водночас фінська публіка мала можливість запізнатися з українським драматичним мистецтвом — на гастрольних виставах української трупи О. Суслова в Гельсінкі (1908).
До наукової співпраці прилучилися Гельсінський та Харківський університети, де під керівництвом визначного українського мовознавця проф. О. Потебні здійснював свої студії відряджений з Ф. філолог Ф. Міколла.
У 2-й пол. 20 ст. розширенню громадсько-культурних контактів сприяла діяльність літераторів, художників, артистів обох країн. У Києві вийшли книги М. Лассіли («По сірники — Воскреслий із мертвих», 1969), М. Ларні («Сократ у Хельсінкі», 1975). Широку аудиторію набули п'єси Х. Вуолійокі «Молода господарка Ніскавуорі» і «Юстина», поставлені в театрах Харкова, Полтави, Дніпропетровська, Чернівців, Дрогобича, Луцька. 1961 художники з м. Тампере вперше демонстрували свої картини у Києві. Література Ф. збагатилася перекладами творів Т. Шевченка, П. Тичини, О. Гончара, неодноразово відбувалися виставки українського живопису. З великим успіхом проходила поїздка Українського державного народного хору під керівництвом Г. Вірьовки по містах Лахті, Хяме, Тампере, Турку (1954). У Ф. також гастролювали вокально-інструментальні ансамблі «Кобза», «Червона рута» та ін. У всесвітній рух поріднених міст одними з перших включилися Тампере і Київ (1954). Від 1993 побратимські зв'язки встановили між собою й столиці обох держав.
20 ст. стало часом налагодження політичних відносин між Україною і Ф. 1918 молода фінська держава визнала державну самостійність України, заснувавши у серпні в К. своє посольство, яке представляв повірений у справах Ф в Україні Г. Гуммерус. Того ж року Українська Держава направила у Ф. своє посольство на чолі з К. Лоським, який представляв Україну перед фінляндським урядом і за доби Директорії. На початку 1920-х рр. УНР підтримувала стосунки з Ф. також через своє посольство у Берліні. 1941–1944 у Ф. заходом ОУН діяло українське пресове бюро, яке під керівництвом публіциста Б. Кентржинського видавало інформаційний бюлетень фінською, шведською та німецькою мовами.
Новий етап фінсько-українських відносин відкрився після проголошення незалежності України 1991, яку Ф. визнала 30 грудня того ж року.
26 лютого 1992 країни встановили дипломатичні відносини. В лютому 1996 у Гельсінкі за участю президентів Ф. і України підписано Договір про основи дружби і співробітництва та низку інших угод, які заклали
