компактно розміщувалися на нових землях для занять хліборобством та садівництвом. На поч. 20 ст. вже існували великі українські поселення в Семиріччі, Ферганській долині, Сирдар'їнській області тощо. До цього періоду відносяться студії У. та його етносів, започатковані одеським дослідником І. Яворським під час наукового відрядження 1894 до Бухарського ханства та Самаркандської області. У роки Першої світової війни У. приймав на тимчасове поселення полонених вояків австро-угорської армії — галицьких українців. У березні 1917 в Ташкенті постало перше українське громадське об'єднання — Співтовариство українців Туркменістану із філіалами в Самарканді, Чимкенті і Андижані. Сфера узбецько-українських стосунків особливо розширилася під час Великої Вітчизняної війни, коли в У. працювали евакуйовані промислові підприємства (серед них — харківський завод «Електроверстат»), вищі навчальні заклади (Одеський інститут інженерів водного транспорту, Харківський сільськогосподарський інститут тощо), науково-дослідні установи, понад 30 українських театральних і музичних колективів. Багато узбеків у складі радянської армії брали участь у визволенні України від німецько-фашистських загарбників; 1943 за подвиги у битві за Дніпро 45 воїнів з У. одержали звання Героя Радянського Союзу. Після війни узбецька республіка подавала допомогу також у відновленні української економіки, надсилаючи трактори, автомобілі, паровози, коней, волів, вівців та іншу худобу.
У роки індустріалізації У. спеціалісти з України готували залізничників, металургів, шахтарів для гірничо-металургійного комбінату у м. Навої, вугільного басейну в Ангрені, брали участь у спорудженні залізниці Чарджоу–Кунград, інших промислових і транспортних об'єктів.
Протягом кількох років близько 2600 робітників та інженерів з України працювали на будовах узбецької столиці, зруйнованої землетрусом 1966.
Із розбудовою промислового потенціалу У. був пов'язаний приплив вихідців з України. 1939 в У. проживало 93 тис. українців, 1970 — 115 тис. Демографічна ситуація змінилася від початку 1990-х рр.: нині українське населення У складає 86,8 тис. осіб (дані перепису 2007), а його головною представницькою організацією від 2001 є республіканський культурний центр «Славутич» з мережею обласних і міських осередків. 20 ст. стало визначальним у розвитку взаємин в галузі культури.
Постійний речник української культури в У. — поезія Т. Шевченка, першим перекладачем якої 1914 виступив у газеті «Садої Фаргона» («Голос Фергани») письменник І. Даврон. Відтоді у популяризації шевченківської спадщини брали участь провідні діячі узбецького письменства Н. Ахунді, Гафур Гулям, П. Турсун, М. Шейхзаде та ін., опубліковані «Кобзар», поема «Катерина», збірка «Думи мої, думи мої…», двотомник «Вибране». Узбецькою мовою вийшли твори В. Франка, Л. Українки,
