першу чергу Франція, бачили вирішення «російського питання» у відновленні єдиної демократичної Росії. До того ж Франція мала намір вибудувати сильну Польщу в ролі своєї союзниці проти Німеччини та буфера проти Росії, тому організувала дипломатичну ізоляцію українських делегацій, яка посилювалася антиукраїнською пропагандою польських представників у Парижі, зокрема в ході розгляду східногалицького питання.
Обговорення на П.м.к. наслідків розпаду Російської імперії та АвстроУгорщини відбувалося без урахування українських інтересів. Політика щодо України вибудовувалася на основі підтримки країнами Антанти польської сторони під час українсько-польської війни 1918–1919, а також надання допомоги білогвардійським арміям А. Денікіна та П. Врангеля.
Франція наполягала на вирішенні долі українських земель — Східної Галичини, Волині, Буковини, Бессарабії та Закарпатської України — на основі зміцнення союзних Антанті держав, таких як Польща, Румунія та Чехословаччина. Прагматичні геополітичні міркування, які суперечили принципам міжнародного права та ідеї самовизначення націй, визначили долю західноукраїнських земель на період до закінчення Другої світової війни. У травні 1919 польська армія генерала Галлера, сформована у Франції для боротьби з більшовиками, за згодою Антанти почала наступ на Заході і в середині липня вийшла до лінії Збруча. 28 квітня 1920 після тривалих переговорів у Варшаві було укладено договір між УНР і Польщею, за яким остання визнавала за незалежною УНР право на територію східніше польського кордону 1772, тобто Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною величезних територіальних поступок. Щоправда, Варшавський договір передбачав наступ об'єднаних збройних сил Польщі й УНР на Червону армію більшовиків, і вони 6 травня тимчасово заволоділи Києвом. Однак 12 жовтня 1920 в Ризі між польською і радянською сторонами було досягнуто домовленості про перемир'я.
Завершивши вигідно для себе війну з радянською Росією (не без допомоги українських військ), польський уряд, всупереч Варшавському договору, залишив армію УНР напризволяще. Після нетривалих оборонних боїв вона відступила за Збруч і була інтернована польськими військами.
18 березня 1921 в Ризі було підписано мирний договір між Польщею і радянською Росією. Польща в обмін на територіальні поступки, аналогічні тим, які мали місце у Варшавській угоді, визнала УСРР. Отже Ризький мирний договір поклав край добі УНР, боротьба за яку тривала чотири роки, а також фактично і ЗУНР, територія якої вже була окупована Польщею.
Загарбання Польщею Східної Галичини й Західної Волині не дістало належної оцінки на П.м.к. Не ухваливши формального рішення, керівники Антанти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі,
