Літ.: Драгоманов М.П. Выигрыши последней войны. — СПб., 1978; Драгоманов М.П. Собрание политических сочинений. — Париж, 1906, т. 2; Сборник договоров России с другими государствами. 1856–1917. — М., 1952; Освобождение Болгарии от турецкого ига: Сб. документов. — М., 1964, т. 2, 3; Jelavich B.A. Century of Russian Foreign Policy 1814– 1914. — Philadelphia and New York, 1964; Нарочницкая Л.И. Россия и национально-освободительное движение на Балканах. 1875–1878 гг. — М., 1979; Хевролина В.М. Сан-Стефано: венец и завершение дипломатической карьеры Н.П. Игнатьева // Российская дипломатия в портретах / Ред. А.В. Игнатьев и др. — М., 1992; Стоянов И. Славянските комитети и българското освободително движение след априлското въстание. — София, 1992; В «пороховом погребе Европы» 1878–1914 / В.Н. Виноградов (отв. ред.). — М., 2003; Виноградов В.Н. Русско-турецкая война 1877–1878 годов и европейские державы // Новая и новейшая история, 2009, № 1.
О.А. Іваненко.
САН-ФРАНЦИСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945 — установча конференція Об'єднаних Націй з розробки Статуту ООН. Відбулася у м. СанФранциско (США) 25.04.–26.06.1945. Була скликана згідно з рішенням Кримської (Ялтинської) конференції 1945 про заснування міжнародної організації для підтримання миру та безпеки, усунення політичних, економічних і соціальних причин війни. Запрошення на конференцію були направлені від імені урядів СРСР, США, Великої Британії і Китаю урядам 42-х держав, які підписали Декларацію Об'єднаних Націй 1.01.1942, або ж приєдналися до неї пізніше й оголосили війну державам осі (Німеччина, Італія, Японія) до 1.03.1945: Австралії, Бельгії, Болівії, Бразилії, Венесуели, Гаїті, Гватемали, Гондурасу, Греції, Домініканської Республіки, Єгипту, Індії, Іраку, Ірану, Канади, Колумбії, Коста-Ріки, Куби, Ліберії, Лівану, Люксембургу, Нової Зеландії, Норвегії, Панами, Перу, Сальвадору, Саудівської Аварії, Сирії, Туреччини, Уругваю, Філіппін, Франції, Чехословаччині, Чилі, Еквадору, Ефіопії, Югославії, Південно-Африканського Союзу. Загалом у роботі конференції взяли участь представники 50 країн.
30.04 на конференцію були запрошені уряди Білоруської РСР, Української РСР, Аргентини, 5.06 — Данії. Пропозиція делегації СРСР запросити до участі в конференції Тимчасовий уряд Польщі була відхилена, оскільки рішення Кримської конференції щодо реорганізації польського уряду залишалося нереалізованим. Водночас 23.06 конференція схвалила рішення вважати Польщу членом-засновником ООН та залишити в Статуті ООН місце для підписання його польським урядом.
