і дрібні заробітчани, дуже мало селян. Після польського повстання 1863–1864 частину земель, конфіскованих у польської шляхти, російський уряд віддав поміщикам-росіянам.
Скасування автономії Гетьманщини (на поч. 1780-х рр.) та Запорожжя (1775), поширення в Україні російської адміністративно-судової системи відкрили ширші можливості для переселення росіян. На українських землях з'явилися різного роду службовці російського походження, військові різних рангів, поміщики (в основному із сусідніх з Україною повітів Росії), купці, дрібні торгівці, ремісники-заробітчани та ін. Зайнявши міцні позиції в торговельному житті Лівобережної і Південної України (за винятком великих портових міст), російське купецтво вже в 1-й пол. 19 ст. посіло також вагоме місце в промисловості України. За даними 1832, в українській промисловості росіяни посідали перше місце (44,6%; українці мали 28,7%), причому в групі купецтва вони мали абсолютну більшість (52,6% проти 22,2% українців), особливо виразну у вищих купецьких гільдіях. Натомість серед міщанства росіяни мали лише 35,5% (українці — 31,4%). Ця перевага росіян в торгово-промисловому житті України крім Правобережжя (без Києва), в умовах зростаючого капіталістичного розвитку надавала великим українським містам 19 ст. все виразнішого російського характеру. Приплив росіян в Україну збільшився з 1880-х рр., коли вони почали мігрувати до новопосталих центрів важкої промисловості на Донбасі, у Дніпровському промисловому районі та в Харкові. 1897 росіяни становили вже 68% робітників у великій промисловості Катеринославської губернії.
За переписом 1897 на українській етнічній території жили 3,8 млн. росіян із 27,8 млн. усього населення, тобто становили 11,7%. На українських землях в Австро-Угорщині росіян майже не було, окрім 3 тис. старовірів-липован на Буковині.
Переважна частина росіян проживали в містах — серед міського населення українських губерній Російської імперії росіяни становили 33,7% (українці — 32,5%), а в містах із населенням понад 100 тис. жителів — 53,4% (українці — 12,6%), натомість серед сільського населення — 6,7%.
Після подій 1917–21 характер міграції росіян в Україну зберігся, торкаючись переважно адміністративних центрів та індустріальних агломерацій. 1926 р. 50,1% росіян України проживали в містах, у 1959 — 81,0%, у 1989 — 88,0%. До кінця 1950-х рр. приплив росіян у міста України випереджав за обсягом міграцію до них українців. Основним напрямком руху населення з Росії 1890–1930 було пересування кваліфікованої робочої сили із Центрального промислового району Росії до Донбасу, за 40 років цим шляхом пройшло бл. 2 млн. росіян. Загалом
