Літ.: Арну А. Народная история Парижской Коммуны. — Пг., 1919; Бачинський А.Д. Паризька Комуна і революційний рух на Півдні України // УІЖ, 1961, № 2; Фролкін М.М. Паризька комуна і Україна. — К., 1971; Виговський І.І. З історії поширення ідей Паризької Комуни на Україні (70-ті рр. ХІХ ст.) // УІЖ, 1981, № 3; Néré J. Précis d'histoire contemporaine. — Paris, 1991.
О.А. Іваненко.
ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1919–1920 — міжнародний форум держав-переможниць у Першій світовій війні. Тривала від 18 січня 1919 до 21 січня 1920 (з перервами). Була скликана державами-переможницями у Першій світовій війні у Парижі для розробки й укладення мирних договорів з переможеними країнами Четверного союзу та визначення нових післявоєнних кордонів в Європі і остаточного підбиття підсумків війни. В роботі конференції взяли участь представники 27 країн, які воювали на боці Антанти. Основні питання післявоєнного устрою світу вирішувалися на конференції державами Антанти (Великою Британією та Францією) і США (радянську Росію, яка уклала сепаратний мирний договір з Центральними державами, не було запрошено). Переможені держави (Німеччина та її союзники — Австрія, Угорщина, Болгарія і Туреччина) були допущені на П.м.к. лише для вручення їм текстів уже підготовлених мирних договорів. Основними органами конференції були: «Рада десяти», до якої входили по два представники від США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії; «Рада п'яти», яка складалася з міністрів закордонних справ цих же держав. Головну роль на конференції відігравала Найвища рада — «Рада чотирьох» у складі президента США В. Вільсона, прем'єр-міністрів Великої Британії Д. Ллойд-Джорджа, Франції Ж. Клемансо та Італії В. Орландо. Настрій і наміри переможців досить влучно передають слова президента Франції Р. Пуанкаре на офіційному відкритті конференції: «Панове, рівно сорок вісім років тому у Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено Німецьку імперію. Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб зруйнувати та змінити все, що було створено того дня».
У ході тривалих дебатів і обговорення мирних договорів із переможеними країнами (на конференції було утворено 52 комісії з підготовки умов договорів з окремих проблем) виявилися серйозні протиріччя між основними учасниками переговорів, але в кінцевому підсумку в більшості випадків було досягнуто компромісів. Підготовка договорів формально велася на основі т. зв. «14 пунктів президента Вільсона», тобто при визначенні кордонів післявоєнної Європи слід було виходити з принципу національності й самовизначення, а головною умовою після-
