холічний настрій, контрастне висвітлення навколишньої дійсності, похмура Україна супроти яскравого, славетного козацького минулого, релігійні повчання, психологічні роздуми й висока експресія, культ героїв, впровадження символічних образів). В українську історіографію Р. привніс дослідницькі зацікавлення колоритом місця та часу, що породжувалося виключною увагою до унікального та самобутнього фактографічного матеріалу як різнорідних виявів «народного духу». Відтак ширилися уявлення про культурно-духовні виміри колективного героя, поліваріантність яких коливалася від глибокого психологізму і моральнорелігійних критеріїв до витонченого естетизму й ностальгійних переживань, що побутували в текстах істориків-романтиків. Прикметними рисами романтичного історіописання стали ідеалізація, поетизація та суб'єктивізація історії, представлені у вигляді художньо-емоційних образів та символів.
Вживання в епоху, в образи її яскравих і славетних репрезентантів, їхню психологію, свідомість і навіть емоційний стан сформувало інтуїтивний та ірраціональний спосіб мислення українських романтиків у руслі класичного історизму 19 ст. Утім, незважаючи на різноманітні іноземні впливи, впродовж 1-ї пол. 19 ст. Р. став органічним явищем українського духовного, культурного і наукового життя. Р. інтегрував соціокультурні запити та інтелектуальні вимоги тогочасного українського суспільства до національного відродження, віддзеркалював пошук світоглядних і ціннісних орієнтирів в умовах соціальних, культурних і духовних трансформацій. Загалом український Р. мав поліфункціональне призначення як: 1) каталізатор національної міфотворчості; 2) інструмент для оформлення та висунення суспільно-політичних і культурницьких програм; 3) месіанський репрезентант української ідеї на теренах слов'янства та Європи; 4) спосіб актуалізації історичних традицій, що формували національну свідомість; 5) інтелектуальне підґрунтя для наукової творчості та одна зі стильових моделей функціонування тогочасної історіографії. Врешті-решт, Р. спричинився до нових спроб самоусвідомлення українства та, власне, висунув модерністський проект «винайдення» України. Р. справив величезний вплив на українську літературу та історіографію, зокрема на творчість О. Афанасьєва-Чужбинського, І. Бецького, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, О. Корсуна, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Петренка, І. Срезневського, Т. Шевченка, О. Шпигоцького, Я. Щоголіва та багатьох ін. Із Р. пов'язаний цілий етап розвитку української історичної та суспільно-політичної думки (1830–60-ті pp.), зокрема Харківська школа романтиків, «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький) в Галичині та кирило-мефодіївські братчики в Наддніпрянській Україні.
