тєвого проникнення до сутності речей та явищ, зокрема через фольклорні й етнографічні джерела. Вважалося, що якраз вони і представляють духовну підоснову, чи самобутній культ, код народу/нації. Разом з тим романтики досить успішно засвоювали та переосмислювали й спадщину просвітницької доби, зокрема універсалістські підходи до історії.
Зазвичай поширення Р. в Україні розглядають у контексті західних інтелектуальних впливів, іноді за східноєвропейського чи південнослов'янського посередництва, пов'язують із поширенням секуляризованої від релігійної схоластики науки німецького типу на поч. 19 ст. в Харківському, а пізніше — в Київському університетах. На українських землях, де в історичній пам'яті побутували численні перекази про добу Гетьманщини, козацької звитяги та вільного життя, що час від часу потрапляли на сторінки друкованих видань поч. 19 ст., P. віднайшов плідний ґрунт. Адже тодішня сучасність з тяжкою кріпацькою працею селянства чи усталеним, розміреним побутом малоросійського панства разюче контрастувала з оспіваною славетною минувшиною і спогадами про героїчні часи козацтва.
Вважають, що український Р. з'явився із помітним часовим запізненням наприкінці 1820-х — у 1840-х pp. Проте преромантизм побутував у творчості українських мислителів та істориків 2-ї пол. 18 в. (Г. Сковорода, невідомий автор «Історії Русів» та ін.). За висловом Д. Чижевського, романтичні віяння на Заході в той час уже майже завмирали, а у слов'ян ще тривалий час лишалися живими й актуальними. У персональному вимірі Р. циркулював у творчості українських істориків упродовж майже всього 19 ст.: від М. Максимовича до Д. Яворницького.
Причини такого феноменального успіху і тривалої популярності P., вочевидь, варто шукати в його динамічній і багатовимірній інтелектуальній основі. Вона дала можливість не тільки інтегрувати суспільні запити та культурно-освітні вимоги тогочасного українства до національного відродження, а й формувати світоглядні та ціннісні орієнтири в умовах соціальних, культурних і духовних трансформацій, себто конфлікту традиційного з модерним, старого й нового укладів буття. Більше того, Р. став тим ферментом, який привніс європейські інтелектуальні та світоглядні впливи в Україну і спричинився до початку нового етапу українського відродження, пов'язаного з кирило-мефодіївськими братчиками на Наддніпрянщині та «Руською трійцею» в Галичині.
Характерні риси українського Р. виявилися у філософському ідеалізмі, мрійному, екзальтованому ставленні до навколишнього світу, захопленні фольклором, етнографією, народним побутом, у містично-релігійній та морально-етичній мотивації творчості, жанрових (балади, ліричні пісні, історичні романи, драми) та стилістичних особливостях у літературі (ностальгія та ідеалістично-песимістичне захоплення минулим, мелан-
