Межу північного кордону Р.У. з Райхскомісаріатом Остланду після остаточного узгодження з Гітлером було оголошено райхсміністром А. Розенбергом у грудні 1941 двома наказами. У першому наказі від 4 грудня було визначено кордон між Р.У. і Райхскомісаріатом Остланду, що проходив по Брестській і частково Пінській областях, а лінію кордону, що перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колишньої Білоруської РСР, визначено в наступному наказі від 17 грудня. На першій ділянці пн. кордон Р.У. перетинав Брестську обл. і заглиблювався на її територію до 30 км на північ від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель, а в районі міста Береза — майже до 65 км, а на другій ділянці перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області приблизно в 10–20 км на північ від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель. Сх. кордоном Р.У. слугували межі східних прикордонних районів тодішніх Київської, Полтавської, Дніпропетровської і Запорізької областей.
Політику, яка проводилася на території Р.У. німецьким цивільним управлінням, можна викласти кількома характерними заявами райхскомісара України Е. Коха: «1. Німецький народ — це народ господарів;
2. Східні народи, як українці, так і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; 3. Експлуатація Сходу є правом і обов'язком Німеччини; 4. Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї». Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, загальну ситуацію і відношення самих українців.
У Р.У. було встановлено режим расового, політичного і поліцейського терору, економічної експлуатації не тільки трудових ресурсів цієї території, а і її природних багатств. Протягом 1941 — поч. 1942 було знищено все єврейське населення, яке проживало в Р.У. У грудні 1941 заборонено діяльність представницького органу українців — Української національної ради в Києві, 1942 — діяльність Академії наук, вищих навчальних закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. Починаючи із січня 1942, потягнулися з Р.У. перші транспорти з примусовими робітниками (переважно молоддю), яких вивозили на роботу до Німеччини. На селі було збережено колгоспи, котрі лише змінили назви на «громадські господарства». У церковному питанні німецька адміністрація не бажала посилення ні Української автокефальної православної церкви, ні Української автономної православної церкви, граючи на антагонізмі між ними.
Як адміністративно-територіальна одиниця Р.У. мав свій закритий кордон, свою валюту — карбованець, яка була в обігу лише на його території, свою банківську систему, представлену Центральним емісій-
