|
136.З наскоку тріснув булавою
По вязах — великая упав,
Об землю вдаривсь головою
І кріпость всю поколихав.
Реве і душу іспускає
І воздух громом наповняє, —
На всіх напав великий страх.
Не спас ні рост, ні сила многа,
Пропав Битіас, мов стонога:
І ісполин єсть черв і прах!
137.Пандар погибель бачив брата,
Злякався, звомпив, замішавсь
І од рутульська стратилата
Як-мога швидче убіравсь;
Проміж оселею хилявся,
Тини переступав, ховався,
І щоб од Турна увильнуть,
Ворота зачинив у брами
І завалив їх колоддями,
Хотів од бою оддихнуть.
138.Но як же сильно удивився,
Як Турна в кріпості уздрів!...
Тоді із нужди прибодрився
І злостію ввесь закипів.
„Ага ти, шибеник... попався...
„Без зву к нам в гості навязався!“
Пандар до Турна закричав:
„Пожди, от зараз почастую,
„Із тебе вибю душу злую,
„До цього часу храбрував!“
139.„А ну, приліз," Тури одвічає:
„Келебердянськая верства!
„Як бю я — брат твій тес знає,
„Ходи, тобі вкручу хвоста.“
Тут Пандар камінь піднімає
І в Турна зо всіх жил пускає,
Нирнув би Турн на-віки в ад!
Но де Юнона ни взялася,
І перед Турном рознялася,
Попав богиню камнем в лад.
|
