Вітер вдирався в сіни, крутив дим і виносив його у вогку осінь. У вікно зазирало меланхолійне небо. Падало листя за вікном. Скоро приїде біла зима…
Знову дзвонять на панахиду.
… У сіни раптом вскочив Леонід Гамбарський і схвильований побіг до дверей.
Степанида Львівна спитала:
— Пане професоре! Може вам водички гаряченької? У нас сьогодні, знаєте, Аркаша жалованьє одержав…
А Аркадій Андрієвич скаржився: —
— Шу-шу! Шу-шу! Цмок! Цмок! А роботи й нема: ні входящого, ні сходящого. Тільки й знають, що по коридору.
Слухала тоді Мар'яна й відчула, як до серця підкотилась злість, і сказала з другої кімнати:
— Це, тату, зветься стадія організації. Чули про таке слово? Я чую його тисячу літ, тисячу літ!
Червінь хоробливо горів їй на щоці, але цього Аркадій Андрієвич не бачив, і він образився
— Ну, ти, Мар'янко, хоч і була в чека, а в ділах государствених ні бельмеса.
А Степанида Львівна сказала:
— Боже мій, Мар'янко! Яке твоє діло до ділов государствених? Я знаю, чого ти хочеш, тобі б як би Ленін і Троцький і товариш Раковський
