І крикнули хлопці:
— За волю! — ще й шаблюки забрязкотіли.
Зашумували очі в слив'янці (під віями ніби слив'янка кипіла), вискочила Стенька до порога:
— Цієї ночи п'ять чоловіка присплю… Хто перший? Виходь!
Задзвеніли шаблюки, з грюком розпанахало двері…
… А ранком повстанці засідлали коні, сіли на коні й закуріли з села. Перед вів загін, а по заду летіла Забийворотинська хура. Хуру везли гладкі Забийворотинські коні: гнідий у яблуках жеребець і білий кінь з чорною ногою, з тавром на стегні.
|
|
З того часу не бачили Стеньки, не чути було, не говорили про неї.
… Гримали повстання…
Не одна молодиця співала: „ой, зажурюся, запечалюся, піду в садок зелений — розвеселюся…“ То не хмари нависли над головою, то очіпок придавив вороне волосся.
… Ой, не чути було вже про баську молодицю, та пройшла вже слава про юнака-молодця.
… Гуділа-дзвеніла слава про Стеньку-юнака, червоного повстанця.
|
|
