— Що кажеш, Юхиме?
Мазій дивиться двома ярками. Від нього йде труповий дух.
— Кажу — прояви себе!
І розповів: треба товаришам підсобити. Одним словом, приштокати.
Мазій думає не довго, і вже гудить голосом польової порожнечі:
— Це можна… Чого ж не можна?
Юхим подивився непевним поглядом:
— А не брешеш?
— Навіщо брехати?
— Ну, тоді слухай: давай канкретно абсудим. Скажемо так: зробити треба. Це ясно. А як зробити — подивимось. Згодний?
— Згодний.
— Дивись… Щоб, значить, вийшло все в акурат і нікоторої змєни від тібє не було.
…Отже в цю ніч ухвалили так: одного обов'язково приштокати, а далі буде видно.
|
|
Окупація — слово не наше, і прийшло воно з темних країв, щоб захмарити наше блакитне небо.
Ходят по го́роду каски, суворо дивиться голуба одіж.
Не голубіють дні.
Мовчки бунтують вулиці, мовчки бунтує завод.
І порожньо очам, мов о дванадцятій годині ночи в обложенім місті.
