Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель —
— блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.
І каже він, зідхаючи:
— Да, шерочко.
… Коли злізти на гору, там манастир, Покрівський зветься, а не долізти до манастиря — Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імени Василя Чумака.
Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
… Біля воріт написано: „в сєм доме прожіваєт дворянін Гараєм“.
… А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:
„Безнадійно? Є надія: ось, на цьому бруку.
Переможці! Піонери! Тисну вашу руку“.
Біля комуни проходять і тіні минулого — черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.
Иноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.
