Дема сказав:
— Коли я намалюю цю велику річ, у якій відчую „сьогодні“? Як легко було писати картину на тему „повстання“.
Стефан сказав:
— Ясно. Героїчні будні важче написати, ніж героїчне свято.
Вероніка сказала:
— Демо! Ти митець революції, а от „сьогодні“ ти й не напишеш, тому що „сьогодні“ є зовсім не те, що каже Стефан. Не героїчні будні, а героїчне терпіння. Зрозумієш — напишеш.
Стефан сказав:
— Це патетика. Це твої босі ноги в калошах, Вероніко!
— Може.
…Розмову кинули — увійшов дядя Варфоломій. Він прийшов з Донецького вокзала, з синього шуму. Він остаточно був радий, що нарешті й Вероніка тут, бо завтра якраз іде потяг на закинуту станцію. Дядя Варфоломій був певний, що Стефан умовить Вероніку, і він жартував.
…Дядя Варфоломій говорив:
— Послухайте старого. Треба їхати. Боятись нічого: у нас все „благонадьожно“. Більше. Скажу по щирості — матеріялізм. Як у свій час носили винниченківські сорочки, так тепер наше глухе місто поринуло в матеріялізмі. Якась пошесть.