вільний час я любив втікати од людей в садок або в ліс, і учитися.
Люде кажуть мині часто тепер, що я старий, — а утіха моя в серці і тепер, як у молодого, я хочу учитися ще і знати ще що кольвек більше, я чую в серці, що я не старий…
В 1853 року, іюня 23, по скінчанні курса в киівській семинаріі, з аттестатом богослова, я поступив во святую киіво-печерськую Лавру, спасатися од міра і яже в мірі. В бурсі і семинаріі, я часто любив ходити в Пещери, молитися святим пещерським. Читавши Патерик, я хотів і сам бути таким подвижником.
Як я поступив у Лавру, братія чернеці були дуже цікаві і гостеприімні для мене. Бувши в мірі, я був постником, а між чернецями чого не зобачив! Вони йіли в вечері, що називаєцця: „чай чити“, поросята і карасята всякого манеру, надзівані і начиняні риби, і гасили тлусті йіди всякими пуншами: сливянками, орабиновками, малиновками, — всіх назвисків не перекажеш! В шкапах, де одежа, там робили ліжка, і часто я бачив там зачиняних жінок, що чернеці держали по тижням в своіх келіях для похоті.
Як би всі ці служищиі олтарю з… в спілковім… з олтарем, працювали в землі, на благословеніє рода людського, і не веселились, співаючи на людських похоронах! Для чого на світі терпляться ці з.... і лицеміри?! Куди я попав, — що це за святощі, на що і за що добрий працьовитий люд в мірі, дає тим чернецям гроші, на пянство і блудодійство?!
Швець в Киіві, на Подолі, Філько Ко-
