своє життє, і рівномірно обмінятись з братом другою працею, щоб всякий мав свою повну і добру міру. І тут буде в роді людськім задоволненє. Бо як чоловік живе працею і крівю другого чоловіка, він є людойід, і ходить як скажений во всіх ділах своіх. Подивітесь на його тварь, він виглядає як навіжений. Я не хочу строіти остроги і замикати себе од ворогів: натура учить мене, що як я нікому не вчинив зла, — лютость не буде ганяти мене. Я не хочу куповати гармати — бити людей, що я не володію ними і що вони вільні, так як і я; я не лютий звірь, а чоловік. У мене єсть розум, на моє житє, а не роги, або зуби. Я тілько зоставлю після мене, щоб було ліпше жити людям, як мині було жити. Так все лежить в натурі“.
Мій татко, опріч одвірка в Кривині, мав гарний хутір, де була велика пасіка в липовім лісі, і я правив ухід за пчолами, — мене називали пасічником. Я любив ліпше жити на хуторі, як в селі на одвірку. Там я читав житія святих, співав, як духу брало, богомільні пісні, всю Псалтирь і Четверо Евангеліє лепетав на память. Часто пробував йісти тільки в неділю і в середу, мяса і риби не йів, і часто йів сиру картоплю, моркву і другу огородину сиру. Ніччю тихенько падав из ліжка на холодну підлогу спати, щоб мало хто знав, копав з дідом пасічником в огороді, і бачив: це все робило мене міцним і крило від всякоі хороби. Я ніколи в моім віку не вживав тютюну, пив трошки горілки і вина, і ні разу не був ошелемоняним. Ні яких гулянок: ні в опуку, швайку, або карти не правив, а завше в
