64
Коли були виплакані всі болючі сльози й вичерпані усі скарги, то в хату прийшла нечутно тиха радість і вколисала спокоєм їх душі.
— Якось будем жити! — промовив Данило до Проця. — Тут свої люди, гречкосії все, а з ними тепер можна буде все зробити…
— О, як-же тут тебе ждуть! — сказала мати. — Жде Петро Ґонтаренко, Маруся, Стьопа і навіть піп. Тепер вони всі тебе згадують і кажуть, що якби ти був з ними, то все булоб добре!…
— А що робить Маруся?
— Вона тепер учителькою тут.
— А Петро?
— Він недавно з фронту вернувся… Суцилистом себе називає і всіх намовляє до цього.
— Цікаво… — простягнув замислено Данило. — А піп як?
— Якось він проходив до мене і казав: „Чув я, що ваш син за Самостійну Україну бореться, за порядок настоящий… Ото ж вибачте мені, що я колись був несправедливий!…
— Зауваж, — промовив Данило до Проця, — що тепер під жовто-блакітний прапор всяка всячина лізе! То-ж той піп виїмковий, можна сказати, був ворог усього мужицького, а тепер — як стій та дивись… Гм…
Замислився Данило важко і вернулося до нього давне дитинське почуття надії на щось нове, на майбутнє.
З цим почуттям він ходив весь час, навіть і тоді, коли вернувся уряд з німецькими ґенералами і коли ці ґенерали зрадливою рукою повалили його і посадили гетьмана, який заявив про себе тільки карними експедіціями на села.
То сям, то там, горіли села, скрізь і всюди гуркотіли гармати і звідусіль ішли тяжкі вісти про те, що далі ніхто не зможе терпіти. Повстала Звенигородка, згоріла гайдамацька Лисянка, заворушилися в Сквирі й Таращі, але скрізь і всюди здавила все залізна рука другів цього „славного гетьмана…“
Починали хвилюватися й повставати в инших місцях України: на Волині якийсь Фесенко обявився, на Київщині Павловський смуту сіяв, на Полтавщині Шинькар ворушився, на Чернигівщині Ангел змагався, на Херсонщині Григоріїв хвилював мужицький розум, на Харківщині Балбачан погрожував „зробити все по свойому“, а на Катеринославщині Махно повстав і не визнавав нічого…
Наростала велика трівога, яка що хвилини загрожувала вибухнути страшним всенароднім заворушенням, коли все мало повстати й знищити ненависне ярмо чужинецької сваволі… Трівожилися й збіралися цілими громадами на таємні наради в степу, купчилися ватагами по лісах, пере-
