бачити це навкруги. Чому не можна це передавати на малюнках!
Тов. Гросс усміхнувся.
— Ось маєте, — лагідно провадив він далі: — раз, два, три альбоми… дев'ять, десять… сорок малюнків, що конфіскував уряд.
— Проте, хіба цим спиниш хід подій?
Вже сьома година, треба поспішати на демонстрацію. Сьогодні-ж робітництво зустрічає випущеного з тюрми їхнього поета.
Ми теж поспішали. Ще по чашці чаю, — і гайда.
Євген хекає й одкашлюється, одкладаючи на бік альбом.
Валер чмихає носом і нервово одкидає вилами пальців волосся на голові, що пасмами лізе з лоба.
А Павло, пальчиками тендітно поправляє пенсне, що чомусь в час розмови зсовується з носа.
Чудасія! Все нервуються!
На майдані люду, як на ярмарку.
Автомобіль, трамвай чи автобус, ані ткнись — нікуди.
Звислі з струмких стовбурів блакитні кулі промінням електрики залили все навколо; тисячі робітничих голів, що над ними маячать, виблискуючи золотими зірками, серпами й молотами — маячать червоні прапори, сотні лакерованих касок поліції, кінної жандармерії, щітки блискучих багнетів жовнірів…
Шумить, мов у вулику…