нерозваги. (З виразом суму). Більше геройства!.. Геройства! (природним тоном). А врешті дошка вже була куплена, люде замовлені, треба було з цього користати, тим більше, що пані муж ніколи не догадавсяб, що я міг прибути цею дорогою… Чи пані чують голоси коло брами подвіря?
Баронова. Так, утікайте.
Ґастон. Утікаймо разом.
Баронова. Ви мене лякаєте.
Ґастон. Не напираю довше… Відходжу… Поцілуя на дорогу… (Цілує її). Пращайте. А ось поема на сто пятьдесять рядків, котру я велів скласти мойому молодшому братові на вашу честь… Прошу ще приняти мій портрет… і цю батистову хусточку, замочену у мою кров… і цю рукавичку… (шукає по кешенях). Маю також при собі квітку, вложив її до кешені.
Баронова. Ідіть вже тепер… Дасте її мені иншим разом… Чую кроки на сходах…
Ґастон (стає одною ногою на ґзимсі вікна). У найблизчу пору, коли ваш муж направду відїде, прошу мене вчас про те повідомити. Найду спосіб відвідати паню, ще у більш незвичайний спосіб, як сьогодня. До побачення… моя люба.
Баронова (через вікно). Прошу дошку забрати.
