Да ба! Зубамы не звалыть!…
Тоди впять коваля згадала,
Якый ій голосокъ зкувавъ
И якъ Ивася винъ піймавъ;
Не гаясь къ тому почвалала;
„Ковалю-ковалю! зкуй зубы
Залѣзныи, а мѣдны губы;
А то, якъ не зкуешъ мынѣ, —
Зпечу тебе въ оцимъ огнѣ!“…
Опять коваль за о̆бщенькы, мѣхъ:
Зибравъ челядныкивъ усѣхъ;
Працюютъ, бѣдны, молотамы:
Одынъ — о̆дынъ зубъ, другый — другый,
А майстеръ — самый коренный;
Насылу вправылысь зъ зубамы!…
И отъ летыть, трава шумыть;
Ни жывъ, ни мертвъ Ивась сыдыть…
Вона грызе, а винъ сумуе,
Гада, небижъ, якъ бы спастысь,
Якъ зъ гаспыдомъ бы розійтысь,
А то теперї, навпрямъ, зплюндруе…