Сі слова потрясли султанським сераєм і звернули увагу на Роксоляну Хуррем. Бо тільки вона могла бути при надії.
В цілім сераю знали, що від вінчання Падишах Османів ще не був у кімнатах ніякої иньшої жінки.
З найбільшим напруженням очікувано предсказаного дня. А як настав той час, потряс біль породу лоном Роксоляни і вона породила сина в найбільший день османської держави.
Як прийшла з болю до себе, зажадала води. А як подали їй, наказала невольницям, опустити кімнату.
Довго вдивлялася в першу дитину свою. Зболілий мозок її працював мов у горячці. Хотіла пригадати собі щось і немогла. Нараз бліде обличча її легко покрасніло, уста відкрилися і прошепотіли:
...„Призри нынѣ, Господи Боже, на тварь твою и благослови и освяти воду сїю и даждь ей благодать избавленїя и благословеніє Іорданово...“
Оглянулася на всі сторони, чи хто не підглядає її та знов вдивилася в свою дитину.
Не могла з великої втоми пригадати собі дальших слів святої молитви, яку нераз чула з уст батька, а якою впроваджується дитинку в христіянську семю. Знала тільки, що в молитві говориться дальше про воду як істочник нетління, неприступний противним силам. Думкою спочала на тих слових, що виринали з забуття в її мозку, як на зеленім гиллю спочивала голубиця, вислана Ноєм з ковчега по потопі. Напрасним рухом руки зачерпнула води й обливаючи сина свого, первородного, промовила тихо:
— „Крещается рабъ Божїй — Стефанъ — въ имя Отца и Сьіна и Святаго Духа, Аминь...“
Перед її очима стояв перший любчик її Стефан. І його іменем охрестила сина свого з султанського Роду Османів.
Рівночасно зробила над дитиною тричі знак св. хреста
Відітхнула так сильно, якби скінчила дуже важку працю. Здавалося їй, що від того її віддиху захиталася занавіса біля дверей. Втомлена до краю впала на шовкові подушки, бліда але вдоволена.
Пригадувала собі, як добре чулася колись у крівавім блеску віри в хрестне дерево терпіння. Навіть як невольниця
{{{pagenum}}}
