Ранком зі сходом сонця рушив татарський, табор разом, з полоном у східнім напрямі. Полонені мужчини йшли повязані, а женщини тільки під сильною сторожею. Хорих з переляку жінок, які не могли йти, повкидали в чорні, обозні мажі і везли. Хорих мужчин убивали на місці. Длятого кождий навіть останками сил старався йти, поки міг.
Настуня йшла, пішки в гурті молодих дівчат. Йшла у своїм слюбнім одязі. Тільки віночок загубила десь. Ранна молитва до Бога успокоїла її. Якби не голод і сумні личка товаришок, булаб навіть весела.
За плечима чула форкання коней татарської сторожі, котра час до часу заїздила і з боків та придивлялася дівчатам. Притім робила майже про кожду з них ріжні голосні уваги, яких Настуня не розуміла. Особливо докладно оглядала сторожа дівочий полон, коли наближався до неї якийсь Турок.
Настуня мала між усіма товаришками недолі найспокійніше обличче. Додумалася, що се надавало їй поваги навіть в очах дикої сторожи, яка показуючи на неї ремінними: нагаями, повторяла часто слово:
— „Хуррем!“
Догадувалася, що слово „Хуррем“ значить або: спокійна, або безжурна, або весела. Не знала тільки, чи се по татарськи, чи по турецьки.
І се було перше слово з мови грабіжних торговців живим товаром, яке запамятала собі.
Татаре досить часто ставали на коротенький час і злазили з коней, щоб дати їм відпочати й перекусити. В той спосіб прічікували також на стада награбованої худоби й отари овець, щоб табор не розтягався занадто. Тоді відпочивали й полонені.
Коло полудня, коли спека була вже велика, Татаре зробили довший попас. Приготовлялися до обіду. Настуня була дуже цікава, як виглядатиме перший татарський обід. Вже по приготуваннях бачила, що мужеський полон не дістане їсти, тільки жіночий. Дуже Хотіла покормити свого Степана, але не бачила на те способу.
13
