Маємо й здріблені числівники, чого не має ніяка инша мова: двойко, тройко, двоєчко, шестірочко і т. ин.
Дрібні числівники теж уживаються ширше, ніж у московській мові: пів-чверта, пів-п’ята, пів-шоста і т. д. — до пів-девята. Це старовинна форма, але вона ще живе у нас і забувати її не слід. Колись вона була і в московській мові, але нині в ній лишилося тільки „полтора“: у старовинних московських „былинахъ” знаходяться инші:
„Чару зелена вина в полтретя ведра“.
Забувають часто наші: двічі, тричі і без потреби заміняють їх чужими: два рази, три рази.
Нема у нас московської „дюжины“ і польського „tuzina“ і не треба притьмом заводити їх у нашу мову. Обійдемося якось і без цього.
Галичане завели полонізми: прийшло десятьох жовнірів; по нашому було-б: десятеро жовніра.
Де-що про заїменники. Дуже часто зустрічаються помилки правопису: єї (зам. її), міні (зам. мені), чія, чім, тім, тіїх, тіх, ціх, нашіх, навіть котріх — замісць: чия, чим, тим, тих, цих, наших, котрих. На іх родовий множини мають тільки: моїх, твоїх, своїх, чиїх і всіх.
Наша мова не так широко вживає заіменника котрий, як московська й польська і волить заміняти його заіменником що, де тільки можна. Напр.: згубив
52