Гей, від збруї серця стигнуть,
А від кулї люди гинуть!
При дївчинї чорнобривцї,
Тратять волю свою хлопцї.
Я-ж по сьвітї наблукав ся,
Куль і збруї не бояв ся,
Як побачив дївча гарне,
Для неї дав бим житє марне!
Давбим душу, давбим долю
Давбим все за вашу Олю,
За її гарні чорні брови,
Давбим „шаржу” без намови.
Гей, чи капраль, чи ґефрейтер,
Вшицько без неї дутка варте,
В неї рекрутом яб покірно
Служив аж до смерти вірно!
Зо, зо панї матко! Я люблю Олю — та хотів бим з нею женити ся…
ГАФІЯ. Бог з тобою Тимку! Для Олї є вже чоловік!
ТИМКО. Я то вшицько знаю як ся патрить! Але послухайте мене Танасихо: Василь вас тілько впровадить в нещастє! Доки він був уцтивим парубком, но — то і я не мав нікс пржеців тому — і був бим гальт відступив… Але я люблю Олю, та не хочу, щоби вона з ним вік свій потеряла. — Василь бо тепер став ся ферфлюхт ваґабунд! З ґастгавзу не вилазить, та чув-єм що заходить там з жидом в бардз нечисті каншахти… От і тепер мельдував Гершко, що має до него якусь пильну справу!… То-ж не тілько, що протратив весь шпарунок, що принїс з війска — але чую, що наборг зачав вже брати… А вшицько що з того буде — самі здорові знаєте.
ГАФІЯ. Се не правда! Ви всї в змові. Він нїколи такого зла не допускав ся!
