Сторінка:Мидловський І. Капраль Тимко (1918).djvu/13

Ця сторінка вичитана
ЯВА 8.
Василь і Оля.

ВАСИЛЬ. (дивить ся за Тимком). Хвальцун дурисьвіт.

ОЛЯ. Лиши його, він тобі ще щось злого зробити готов.

ВАСИЛЬ. О досить вже надоїв ми в війску. Хорони Боже від таких наставників.

ОЛЯ. Подякуй Богу, що всьо вже скінчило ся, Та і я горячу молитву Йому винна, що тебе, мій голубе, такого розумного менї вернув. Василю! чи любиш ти свою Олю ще, як давнїйше?

ВАСИЛЬ. О моя зірничко! Поспитай то сонце, сей сьвіт красний, сю керничку, повірницю мого щастя, а вони тобі посьвідчать, чи є для мене хто милїйший від тебе!… Житє моє, душу віддавбим за тебе — а ти мене питаєш, чи я тебе люблю? Люблю тя люблю! По тяжкій розлуцї, тисячі раз ще більше. Ти плачеш, мій сьвіте?!

ОЛЯ. То слези щастя — о щоби не змінили ся? (тулить ся до него).

Спів 6.
Дуєт.

Як два серця ся кохають,
Все никне з очий!…
На журбу всю забувають,
На сьвіт на людий! (2 рази)
 І лиш разом хтїлиб жити
 І пуститись в сьвіт,
 З собов тільки голубитись,
 Лиш на себе зріть.
Тодї сьвіт їм божий раєм,
Палатою хатина.
Вік цїлий пливе ручаєм,
Мов одна година!