— Це правда, хлопче! Прощавай! Прощавай! Як що зустрінеш негрів-утікачів, попроси когось, щоб помогли тобі їх піймати. Заробиш грошей.
— Прощавайте, добродію! — сказав я. — Побачу негрів — неодмінно піймаю.
Вони попливли а я вернувся назад. Мені було так сором та погано на душі; я почував, що зробив погано, та і взагалі даремна праця за-для мене силкуватися зробити добре; людина, що не пішла добрим шляхом із самого початку, з дитинства, не має твердої основи, не має підпори, а попаде в лиху пригоду — то неминуче схитнеться! Ну, а що як би я зробив так, як треба, і зрадив би Джіма — чи краще було б у мене на душі, ніж зараз? Ні, так саме погано! Яка ж користь із того, щоб силкуватися робити добро, коли це так важко, а робити зло не важко, а наслідки з цього однакові? Я не знав, що й гадати. Цього я ніколи не міг зрозуміти. От я й постановив: не марудити над цим голову, а робити завсігда так, як серце підкаже.
Я глянув на будку — Джіма там не було. Я озирнувся навкруги — ніде його не видко.
— Джіме! — скрикнув я.
— Я тут, Геку. Що, вже немає?… Не говори так голосно..
Він сидів у воді під стерничим веслом і тільки ніс висувався йому з води. Я заспокоїв його, сказавши, що людей уже не видко.
