Сторінка:ЛНВ 1903 Том 23 Книжка 8.pdf/5

Поля́ мої рідні, найкращії в сьвітї,
Багаті на силу, на пишную вроду,
Засїяні хлїбом і потом политі,
Робі́тницьким по́том мойо́го наро́ду!

Родючі та щедрі! в золо́чені шати
Свого хлїбороба могли-б ви окрити, —
Чого-ж то так часто на йо́му ті лати,
Чого-ж то в тих хатах змарнілії дїти?

Тими́ колосками, що повні та спілі,
Схиляють ся низько від зе́рна важко́го,
Кого в ріднім краї годуєте, милі,
Куди ваша сила зникає, для кого?

Хвилюють ся мовчки поля за поля́ми,
Сїріють у балцї убогії ха́ти;
І високо знявшись в горі над хатка́ми,
Блищать і пишають великі палати…

 

IV. Ластівка.

Ти знов защебетала
У мене над вікном,
Із вирею вернувшись,
Клопочеш ся з гнїздом.

А там же вічне лїто
Цвите як божий рай, —
Чого-ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?

Хоч там і лїто сьяє, —
Любійше тут менї:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по веснї.

Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю́
Все бачу я хатинку,
Де се гнїзде́чко в'ю.

 

V. Не лякайсь!

Не лякайсь, що й досї хмари,
Страх з гори́ на все навис,
Що навкруг погро́зи й свари,
І притихло поле й лїс;