Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/6

Цю сторінку схвалено

вдалося краще змалювати постаті, з якими він не симпатизує (Брюховецький, запорожці), ніж ті, що він їх ідеалізує.

Мова твору жива і свіжа, хоч і має вона численні діялектичні, та архаїчні слова (пор. безуміє, которий, гречеський, ісход, ветхий, глас і т. д.) — це ж історичний роман-хроніка з другої половини XVII століття, — а то й польонізми, що жили в устах тодішньої інтеліґенції (ознаймувати, вонтпити, опентати і т. д.), мова ця вимережана коштовними зразками народної фразеології, приказками, перетикана сміховинками, калямбурами та уривками пісень, вона розмашна і запашна великим багатством української лексики.

„Чорна рада” має і великі морально-виховні вартості. Глибоким розглядом і майстерним змалюванням страшного лихоліття і безголов'я, яке навістило Україну в час великої „Руїни”, Панько Куліш поставив перед очі народу по всі часи грізне memento (пересторогу), вказавши докладно причини і виявивши яскраво грізні наслідки морального та державно-політичного занепаду національної спільноти. І те, що „Чорна рада”, яка вже незабаром святкуватиме 100-літній ювілей свого виходу в світ, сьогодні все ще нічого не втратила зі своєї гострої актуальности, проречисто вказує на історичні прогріхи, що покутують у нашому народі. Закон розвитку і сили національного організму завжди однаковий. Як перед століттями, так і тепер народ, в якому поодинокі люди і кляси затрачують інстинкт самозбереження спільноти, не мають зрозуміння інтересу національної цілости та засклеплюються у вузьких станових, релігійних, територіяльних та інших вузько-загумінкових патріотизмах, такий народ неминуче котиться в безодню занепаду й загибелі.

Якщо йде про технічне оформлення твору, то в нашому виданні поставлені на багатьох словах наголоси. Зроблено це з виховною метою. Справа в тому, що Кулішеві наголоси дуже часто відбігають від наших. Сам Куліш у першому виданні „Чорної ради” з 1857 р. всі слова наголошував і ми звідтіля поперебирали його наголоси до цієї книжки, та тільки там, де вони відступають від наголосів нашої інтеліґенції.

Дм. Штикало