тягне і допомогу дасть. Що́ ж ти мовчки слухаєш, мов я тобі казку кажу?
— Того слухаю мовчки, — одвіту́є Сомко́, — що з це́ї бучі пуття не буде. Багато розлив християнської крови Виговський за те нещасне панство та гетьманство; багато й Юрусь погубив земляків, добиваючись того права, щоб над обома берегами гетьманувати: невже ж не уйметься плисти́ по Україні кров християнська ні на часину? Оце я ще почну одного супротив другого ставити, і за своє право людську кров точити! Бо Йванець з козаками стоїть тепер міцно; щоб його збити, треба хіба усю Україну надполовинити; а навіщо? Щоб не Брюховецький, а Сомко гетьманував!
— Отже ні, коли хочеш знати! — каже Кирило Тур. — Не на те, щоб Сомко гетьманував; а на те, щоб правда узяла́ верх над кривдою!
— Ві́зьме вона верх і без нас, брате Кириле. Може, це тільки на науку мирові попустив Господь Україну в руки харцизякам. Не можна, ма́буть, інше, як тільки горем та бідою, довести людей до розуму.
— Так оце ти зрікаєшся свого гетьманського права? — питає Кирило Тур.
— А що ж би ти́ робив? Уже коли в мене були й други й приятелі, були й полки й гармати, та не благословив мені Бог вла́ствувати; „друзи мої і іскреннії мої оддалече мене сташа і чуждахуся імене моєго” — так чого ж мені тепер супротив своєї долі пручатись?
— Старий Шрам не так думає, — каже Кирило Тур.
— Думав і я гордо та несито, поки смерть не заглянула мені в вічі.
— Ну, да́рмо, — каже запорожець. — Нехай воно буде собі, як хотя́; тільки все ж таки у тебе в голові зосталось, ду́маю, доволі мозку, хоч і заглянула смерть у вічі. Ні́чого тобі ждать обуха у цих різницях, коли тобі одчинено настіж двері. На лиш надінь відлогу, та ще оцей персник про запас візьми, то пройдеш крізь огонь і воду.
— А кайдани? — спитав Сомко.
— Що́ нам кайдани? Я призапас такої розрив-
